Ужгород стає рідним для іноземних студентів

Для центрального міста на Закарпатті вже не новиною є те, що там навчаються студенти, які були змушені перебратись з міст, в яких панують військові дії, до більш безпечних. Особливо, коли це іноземні студенти з небагатих і достатньо далеких країн.

Масуд Парвез, громадянин Бангладешу, а також випускник Ужгородського навчального університету, вирішив поділитись своїми думками про життя в Ужгороді.

– Пане Масуде, як давно ви проживаєте на Закарпатті?

– На Закарпатті, а саме в Ужгороді я близько двох років. До цього я мешкав у Луганську, але через ситуацію, яка склалась там, я змушений був поїхати. Порівнювати ці два міста тяжко, так як у мене там було одне, студентське життя, адже я провчився у Луганську чотири роки до того, як переїхати сюди. Від того життя залишилось багато теплих спогадів, емоцій, проте тепер я тут. Обидва міста близькі мені, але в Ужгороді я відчуваю себе безпечніше, не боюся, що хтось вистрілить чи ще щось таке.

– Чому саме Закарпаття, такий далекий край?

– Коли розпочалися військові дії, я не мав часу на роздуми, я просто бажав поїхати якнайдалі. Закарпаття здалось хорошим місцем і зараз я не жалкую. В Ужгороді мені затишно, я знайшов нових друзів, через це мені стає все важче на душі, адже університет я вже закінчив і настав час повертатись додому.

– Чи є у вас улюблені звичаї або свята, які проводяться тільки на Закарпатті?

– Звісно! Я кожного дня дізнаюсь про нову й нову традицію або звичай, навіть не встигаю запам’ятовувати! А щодо улюблених, то мій вибір падає на різноманітні фестивалі, такі як «Сакура Фест», «Фестиваль вина» та інші. Закарпатці – дуже веселий народ, певне тому і свят багато.

– Як би ви описали місто кількома словами?

– Незвичайне, красиве, європейське місто, яке вже стало для мене рідним, а люди завжди люб’язні і занадто прості, що дуже захоплює.

– Що плануєте робити далі?

– Нічого не залишається, як навчатися і ще раз навчатись. Тому планую повернутись додому і стати хірургом, адже, як відомо, Бангладеш – країна, яка потребує якісних лікарів.

– Не будете сумувати за вже рідним для вас містом?

– Певна річ, що буду! Колись я мрію повернутись сюди, і як говорять у вас – якщо дуже сильно про щось мрієш і віриш у свою мрію, то вона обов’язково стане реальністю. Тому буду жити цією мрією, а раптом пощастить?

Чижевський Андрій,

студент відділення журналістики