Незрозуміла проблема з водою на Мукачівщині вирішилася сама собою

Такий матеріал завжди важко писати, адже в кожному закарпатському селі чи місті, і не тільки закарпатському, є безліч як дрібних, так і великих проблем чисто побутового характеру, які не вирішувалися вже кілька десятиліть. Причин цього чимало, але головна з них, напевно, – байдужість. Байдужість влади і громади до проблем «звичайного» українця. Невеличка група активістів та оптимістів намагається зламати цю тенденцію, але їх занадто мало для зрушення проблеми з місця.

Читачі та дописувачі «Карпатського об’єктива» – це саме ті «звичайні» українці. Як правило, люди з вищою освітою, середнього чи вже пенсійного віку, котрі все життя пропрацювали на роботі, системно платили всі податки та комунальні платежі і сподівалися, що потім у них нарешті будуть гідна пенсія, спокій і відпочинок та відповідні умови для більш-менш достойного життя.

Так от, про умови в нас краще не згадувати. Наш читач – 86-річний Антон Петах, житель села Копинівці, що на Мукачівщині, – написав у редакцію саме через них, а точніше, через проблему відсутності питної води.

Розповів про те, що кілька років тому вже звертався до голови районної ради з приводу цього питання. І як завжди, там обіцяли розібратися, навіть мав спеціально приїхати міліціонер, але все так і залишилося просто обіцянкою й далі слів не пішло.

Пан Антон пише: «Раніше, коли не було води, я ходив на сусідню вулицю, адже там завжди була вода. Є і тепер, а в мене немає. Зараз мені ходити вже дійсно важко. Роки і хвороби беруть своє (у 86-річного Антона Івановича ІІ група інвалідності, – авт.) …

Невже у нас немає влади, яка б покарала тих, хто це робить, хто перекриває воду? Адже той, хто це зробив, фактично краде її у мене. А якщо краде, то це злодій, а злодій має бути покараний».

«Але хто покарає злочинця, якщо владі немає діла до таких людей, як я», – із сумом підсумовує Антон Іванович.

«Маю до вас прохання. Хто, на вашу думку, може навести в селі порядок із водою?.. Я дуже сподіваюся на вашу допомогу», – саме цими словами завершує свого листа пан Петах.

Напевно, найкраще знає про проблеми села його голова. Тож ми звернулися до Юрія Симчини, який очолює Копиновецьку сільську раду. Знайти адекватний номер телефону сільської ради через Інтернет виявилося неможливо: на всіх офіційних сайтах, де б він мав бути зазначений, його просто немає, або інформація, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. І навіть сайт Верховної Ради не може надати таких відомостей.

Напевно, це проблема не тільки Копинівців, а й більшості населених пунктів Закарпаття як мінімум. Але ми знайшли мобільний номер Юрія Степановича.

Голова села зазначив: «Антон Петах у нас дуже поважний чоловік, він багато років учителював і був директором школи. Він і мене вчив.

Але справа в тому, що кілька десятиліть тому зібралася верхня частина нашого села і провела собі окремий водогін. Тобто на сьогодні він є їхньою приватною власністю, і люди окремо створили свій вуличний комітет. Цей водогін не перебуває на балансі сільської ради. Люди, які робили його, доглядають за ним постійно, ремонтують, поставили собі додатковий бак для води тощо.

Проте, як у нас буває, хтось заліз до водогону, накидав у нього сміття, різних палиць, і вони забили його. Але люди зібралися і відремонтували, додали ще один шланг. Я сам ходив, просив односельців, щоб усі разом навели порядок.

Що ще вам сказати? Розумієте, люди зібрали власні кошти і все, що треба, докупили й зробили.

Так, ми маємо проблему в самому водогоні, але є вуличний комітет, який постійно контролює і відповідає за це питання. Усе відбувається на рівні людських стосунків, порозуміння та допомоги.

Я розмовляв із жителями з верхнього кінця села. У них є вода, а якщо є в них, то має бути і в тих, хто живе внизу. Але якщо пропадає вода, то пропадає у всіх.

Сьогодні знову говоритиму з односельцями, щоб контролювали цей процес. Але вони і так це постійно роблять. Зрозумійте, у нас люди хороші й совісні, а воду треба всім. Тому вони і стараються.

Я звертався неодноразово до органів влади з багатьох питань, і з цього теж. Але, на жаль, мені тільки обіцяють. Так що сподіваємося лише на власні сили».

Голова вуличного комітету Василь Ілліч, зі свого боку, зазначив: «Чи є вода в нашому селі? Ось вам ситуація – на Різдво мені передзвонила наш сільський депутат і повідомила, що в тому районі (напевно, де і проживає Антон Петах) у магазині немає води, а зовсім поряд вона на повну силу просто витікає із колонки. Я запитав, у чому річ, чому ніхто не перекриває воду, і мені відповіли, що оскільки резерв води не використаний, то її просто вирішили спустити до канави.

Ось така справа. Наш вуличний комітет увесь час стежить за цим. Якщо виникає проблема, ми збираємося й вирішуємо її самі. Але, на жаль, не всі допомагають нам у цьому, а могли б. Бо так би було краще – усі зібралися, усе село, і вирішили цю проблему. А так бігає Юрій Степанович, я та ще кілька чоловіків, а інші чомусь пасивні. Хіба так має бути? Думаю, що ні.

Але так уже в нас повелося: треба всім, а роблять кілька чоловік».

Як невдовзі виявилося, вода все ж таки є у всьому селі, але це зима, і в деяких місцях вона може просто замерзнути на кілька годин, бо десь труби й колонка не захищені від морозів.

Голова села також зазначив, що, крім води, у них ще гостро стоїть питання ремонту доріг. Чи краще сказати, його відсутності. І тепер, коли морози й дорога до села підмерзає, то навіть хліб не возять до Копинівців. І це у ХХІ столітті. А людям також потрібно кожного дня добиратись якось до роботи. Натомість влада обіцяє й обіцяє. Від виборів до виборів.

«Так і живемо!» – підсумував Юрій Степанович.

Як певний висновок хочеться зазначити, що байдужість влади до свого народу ніколи не приводила до хороших наслідків. А народ реагує теж відповідно – байдужістю та апатією. І все, як завжди, тримається на маленькій активній частині громади, яка самотужки вирішує не тільки свої проблеми, але й проблеми всього села, як-от у Копинівцях.

Юрій КОПИНЕЦЬ