На Закарпатті жертв сталінських репресій вшанували ходою протяжністю у 26 кілометрів. Фото, Відео

75 років тому чоловіків, місцевих угорців та німців, забирали на «триденні роботи» («маленькі роботи») для ремонту мостів, доріг та тунелів, що постраждали під час війни. Насправді ж більшість із них ніколи не повернулася назад – через холод та хвороби, у концентраційних таборах, куди вони потрапляли, люди гинули один за одним.

16 листопада представники угорської громади краю вшановували пам’ять жертв сталінських репресій – невинних жертв режиму, що більше ніколи не повернулися додому до своїх родин та дітей. Традиційна хода з Мукачева до Сваляви, протяжністю у 26 кілометрів, зібрала понад 500 небайдужих краян із різних куточків Закарпаття, що з відкритим серцем та щирими думками співчуття подолали цей довгий шлях.

Очолили ходу щорічні організатори заходу – голова ГО «ТУКЗ – КМКС» Василь Брензович зі своїми заступниками – Йосипом Борто, першим заступником голови Закарпатської облради, та Гейзою Гулачі, депутатом Закарпатської обласної ради. Схилити голови перед загиблими прибули й високопосадовці з Угорщини, серед яких Андрея Бочкор, депутат Європейського парламенту, заступник голови єврокомісії з питань культури та освіти, – вона теж знайшла в собі сили та подолала шлях пішки.

Завершили ходу у Свалявському меморіальному парку, створеному на місці радянського концентраційного табору. Тут встановлена Стіна пам’яті, де на меморіальних плитах зафіксовані імена 12 тисяч загиблих – жертв сталінського режиму.

Під час урочистих промов Золтан Чалокозі, радник віце-прем’єра Угорщини, зауважив, що в такий день ми маємо згадати усіх жертв комуністичного режиму: «Колись парламент Угорщини ухвалив рішення, згідно з яким ніколи не допустить забуття кривавої радянської диктатури ХХ століття. Хоч комуністичний режим, на щастя, зазнав поразки, однак його наслідки ми відчуваємо й сьогодні. Весь світ дізнався про страхітливі табори ГУЛАГу, в першу чергу, завдяки відомому письменнику Олександру Солженіцину. Саме його книга «Архіпелаг ГУЛАГ», видана у Парижі у 1973 році, яскраво змалювала жахливі трагедії та зламані, завдяки таборам, людські долі і, навіть, життя. Мені шкода, що й сьогодні ще залишаються люди, які заперечують саме існування ГУЛАГу, як і Голокосту (масове переслідування та знищення євреїв і ромів у Німеччині під час Другої світової війни авт.) »

Політик також додав, що для усвідомлення реалій та наслідків комуністичного режиму знадобилося понад двадцять років – люди тільки тепер можуть вільно говорити про події того часу, про те, що окремі нації могли примусово виселити, депортувати в табори. На жаль, такі дії й характеризують справжній радянський режим: «Місце, де ми з вами сьогодні стоїмо, – братська могила, в якій поховані тисячі угорців. Протягом більш ніж 45 років навіть говорити про це було заборонено, хоча на Закарпатті, напевно, не знайдеться родини, яка б не постраждала від радянської влади».

Михайло Товт, голова громадського комітету Свалявського меморіального парку, почесний голова Демократичної спілки угорців України, привітав усіх, хто цього дня здійснив справжнє паломництво. Він згадав, що майже 30 років тому був закладений перший камінь у будівництво меморіального парку. З того часу це місце стало центром паломництва для всіх угорців: «Ми завжди мріяли мати місце, де могли б схилити голову перед спільною трагедією, – згадати наших дідів, батьків та братів, невинних жертв комуністичного режиму. Тридцять років тому, завдяки ініціативі Товариства угорської культури Закарпаття, вдалося спроєктувати парк та розпочати роботи. З того часу наша організація не тільки забезпечувала належне функціонування парку, а й займалася дослідницькою діяльністю. Так, вдалося опублікувати близько 80 різноманітних досліджень із цієї тематики».

Голова Товариства угорської культури Закарпаття (ГО «ТУКЗ – КМКС») Василь Брензович розпочав свій виступ зі слів: «Ми знову це зробили!» І це справді так, адже пройти такий шлях непросто, зважаючи й на те, що в ході брали участь і люди похилого віку – вони крокували в ногу з молоддю.

«Цією поминальною ходою ми разом згадуємо жахливу трагедію. І така згуртованість укотре засвідчує, що угорська громада Закарпаття жива, не забуває свого минулого та готова захищати своє світле майбутнє. Ми завжди пам’ятатимемо тих, які стали невинними жертвами сталінського режиму», – наголосив Василь Брензович.

Очільник ГО «ТУКЗ – КМКС» також додав, що у 2019-му є багато знакових подій для угорської громади Закарпаття. Так, 100 років тому, за наслідками Сен-Жерменського мирного договору, Закарпаття приєднали до Чехословаччини, а 75 років тому на Закарпаття увійшли радянські війська. До того ж, свій тридцятирічний ювілей святкувало й Товариство угорської культури Закарпаття, яке з початку заснування й по сьогодні захищає права угорської громади краю.

Відтак, паломники поклали вінки, квіти та свічки до Стіни пам’яті, а священнослужителі провели невелику панахиду – це місце назавжди залишиться в серці кожного з них.

Довідка: Згідно з даними, у період із 18 листопада до 16 грудня 1944 року в табори ГУЛАГ направили близько 23 тисячі осіб. Вони пішки долали шлях у десятки кілометрів до місць розташування таборів – Сваляви, Перечина та Самбору (Львівська область). На ночівлю полонених заганяли у сараї, конюшні та господарські склади, де вони були змушені спати на підлозі, харчів майже не видавали, невелику продовольчу допомогу надавало місцеве населення.

В умовах табірної тисняви та епідемічних захворювань голодні, виснажені нещадною працею на відбудові залізничних магістралей у гірських умовах, без відповідного одягу та взуття, табірні в’язні почали масово помирати від епідемії тифу.

Звільнення та репатріація закарпатських угорців розтягнулися на десятиліття. Останній групі інтернованих було дозволено повернутися додому тільки після амністії 1955 року.

Вікторія КОПИНЕЦЬ