«Український двір» – колоритна родзинка відомого угорського фесту

Щоліта дванадцятий рік поспіль в угорському селі Село Нодьгоршань, за 5 кілометрів від Хорватії, проходить один із наймасштабніших мультидисциплінарних  фестивалів Угорщини Ördögkatlan. Фест об’єднує 50 різних мистецьких локацій і приймає щороку близько 100 тис. гостей з Угорщини та Європи. 

Четвертий рік на ексклюзивному заході діє так званий «Український двір» – одна з найвідвідуваніших локацій фесту, в програму якої входять виступи українських автентичних колективів, музичні воркшопи, школа народного танцю, ремісничі майстер-класи, фотовиставки, частування традиційними стравами тощо. Цьогоріч відвідати неймовірно яскраве музично-театралізоване дійство пощастило й закарпатським журналістам, які приїхали на запрошення головного організатора «Українського двору», угорського музиканта та етнографа, непересічної особистості – Міклоша Бота, який ось уже кілька років займається дослідженням та збереженням української народної пісні. Більше того, захоплення музиканта переросло в потужний міжнародний мистецький проект під назвою «Поліфонія», що став унікальним онлайн-архівом українського фольклору, де  збережено понад 5000 пісень, танців та різних інтерв’ю, записаних під час експедицій у 130 українських селах.

Як угорський музикант досліджує та зберігає українську народну пісню

Уперше українську автентичну музику Міклош Бот почув у 2013 році на музично-мистецькому фестивалі «Арт-Поле», куди його гурт запросили для виступу. Спів українських жінок захопив і вразив музиканта, особливо багатоголоссям, поліфонією, якої в угорських піснях немає. Здивувало, що такий фантастичний фольклор зберігся неподалік Угорщини, однак практично не вивчений, тому з 2014-го дослідник почав проводити перші музичні експедиції в сільські глибинки України, записуючи давні пісні, шукаючи носіїв народних традицій переважно серед людей похилого віку.

«На жаль, в Угорщині справжніх носіїв автентичного фольклору вже практично не існує, те саме може статися й із Україною, адже росте нове покоління, виховане на електронній музиці, – розповідає Міклош Бот. – Тому вкрай важливо дослідити та зберегти ці фольклорні перли, як кажуть, із перших вуст. Я завжди захоплювався музикою інших культур. Слухав мелодії угорців, які живуть у румунській Трансільванії. Дослухався до циганських творів із цього регіону. Здійснив декілька експедицій до Китаю, Ірану, Індії. Але найбільший мій проект, причому не просто натхненний, а науковий, – має визнання особливо в західних країнах, – це збирання українського фольклору.  Місія проекту «Поліфонія» – дослідити, зберегти та презентувати живу пісенну традицію українського сільського середовища, представити широкому загалу у відкритому доступі накопичену століттями безцінну культурну спадщину».  Ознайомитися з роботою проекту, що став унікальним міжнародним культурним співробітництвом Угорщини, України та Франції, підтриманий програмою Європейською Союзу «Креативна Європа», можна на сайті polyphonyproject.com.

Уже після двох років активних експедицій, копіткої роботи, маючи оригінальний аудіо- та відеоматеріал, Міклош Бот запалився ідеєю познайомити своїх друзів із автентичним українським співом, показати, що народна пісня жива.

«На першому «Українському дворі» у рамках фестивалю мій гурт був почесним гостем. Наступного року ми запросили  колектив із України, з яким познайомилися під час експедицій. Я подумав, що легше привезти до нас в Угорщину цих унікальних народних співачок, створити тут «українське подвір’я», ніж везти усіх друзів туди, – з усмішкою згадує музикант. – Пам’ятаю, який фурор здійснив їхній виступ. Людям, особливо молоді, надзвичайно сподобалося й відрадно, що з кожним роком інтерес до української програми тільки зростає». 

Загалом, із 2016 року в рамках «Українського двору» в фестивалі взяли участь близько 80 учасників з України, а саме з Чернігівської, Полтавської, Житомирської, Рівненської областей. Більше того, існує навіть концертна програма виступів за участі закарпатських та київських митців, яку неодноразово презентували «на біс» вишуканій публіці у найпрестижніших залах Будапешта, Києва, Львова.

Зірки цьогорічного «Українського двору» – запальні бабусі з Рівненщини

Родзинкою цьогорічної української програми став фольк-колектив «Куточани» із с.Рокитне Рівненської області, який відкрили під час останньої експедиції проекту «Поліфонія» північно-західною Україною. Цьогоріч колективу виповнюється 45 років. Запальні бабусі у національному вбранні презентували глядачам стародавні весільні, обжинкові та русальні пісні, петрівки та веснянки, притаманні саме їхньому регіону. Разом із надзвичайно колоритним, молодіжним автентичним гуртом із Києва під назвою «Рожаниця» народні співачки провели дійство Івана Купала, відтворили весілля за давніми звичаями та обрядами. Ексклюзивності виступам надав музичний супровід від гурту Міклоша Бота, який зробив своє аранжування для пісень, внісши в автентику сучасні рокові акорди.

«Назва нашого колективу – «Куточани» походить від слова куток, бо, як у нас кажуть, ще тільки на кутку збереглися давні пісенні традиції. Серед найпоширеніших звичаїв – Куточанське весілля, Андріївські вечорниці, тягання коржів по-куточанськи, різні посиденьки, маємо чудових троїстих музик. Приїхали на фестиваль на запрошення Міклоша Бота – людини, яка всією душею відчуває глибину української пісні. Саме він подбав і про оформлення закордонних паспортів, переліт та наше перебування в Угорщині», – ділиться враженнями художній керівник колективу Ганна Панасюк. 

До слова, бабусі  уперше долали відстань літаком, особливо лячно було найстаршій учасниці – 77-річній Марії Кириловець, але тут їм настільки сподобалося, що кажуть: готові прилетіти знову.

І дійсно, завдяки непересічним особистостям, які всю душу вкладають у народну пісню, «Український двір» став найбільш відвіданою локацією фестивалю, зокрема серед молоді. Облюбував українську програму і сільський голова Нодьгоршань Йожеф Берегсаз разом із дружиною.

«Наше село багатонаціональне. Тут споконвіків у дружбі та мирі проживають представники різних національностей – хорвати, німці, румуни та серби. З українців – тільки моя родина, по батьковій лінії маю закарпатське коріння», – розповідає пан Йожеф. Каже, що заснування фестивалю відкрило в селі друге дихання. Якщо першого року Нодьгоршань відвідало 4 тис. туристів, то  зараз їхня кількість зросла до 100 тис. і, звісно, це позитивно впливає на розвиток населеного пункту. 

І дійсно, щоліта на чотири дні маленьке угорське село із 1 480 жителями перетворюється на мистецьку мекку для тисячі туристів, де можна відчути справжній колорит різних культур, де приходить усвідомлення, наскільки прекрасною і цінною є наша українська пісня, яку необхідно зберегти сьогодні. Бо завтра може бути пізно. 

Богдана КЛЕКНЕР