Закарпатець Іван Мирон остаточно реабілітований за новим законом

90-річний закарпатець Іван Мирон став першим, кого Національна комісія з реабілітації визнала реабілітованим. 22 серпня він отримав документ, що відновлює справедливість.

Реабілітація відбулася на підставі нового Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”.

Почесну місію вручити документ легендарному борцю за Незалежність виконали Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, голова Ваад України та член Національної комісії з реабалітації та Вахтанг Кіпіані, історик, журналіст, головний редактор інтернет-видання “Історична правда”.

Іван Мирон народився 9 березня 1929 року в селі Росішка Рахівського району у селянській родині. Після закінчення сільської п’ятирічки Іван продовжив навчання у Великобичківській десятирічці, потім влаштувався учителем початкових класів у селі Чорна Тиса.

“От наша сім’я, ми живемо у гірській місцевості, і щоб тут поселитися, то самі викорчовували все на цій землі. А потім прийшла радянська влада й нам сказали: “Ми забираємо у вас цю землю”. То за що я мав любити радянську владу?”, – згадує Іван Мирон.

У 1950 році йому прийшла повістка до Радянської армії. Він не хотів обертати зброю проти своїх і зв’язався з націоналістичним підпіллям, обрав нелегальне становище:

“Давати присягу владі, яка стільки зла принесла моїй сім’ї і всій Україні, я не міг. Як я міг присягнути тим воронам, які зробили моїх батьків рабами на своїй землі?!”

У квітні 1951-го Іван Мирон відібрав зброю з набоями в охоронця сільради в Росішці. Через місяць його разом з 17-ма іншими повстанцями заарештували емгебісти. Постарався зрадник, якого всі вважали “своїм”.

Під час обшуку в Мирона емгебісти знайшли сховані маленький синьо-жовтий прапорець, який батько привіз у 1937 році з чергового з’їзду просвітян у Львові, та заборонені твори Грушевського, Винниченка, часопис “Ідея і Чин”. 22-річному Івану Мирону і ще п’ятьом його товаришам було призначене максимальне покарання – 25 років суворого режиму.

Далі були пересильні тюрми та табори: Харків, Новосибірськ, Красноярськ, етап по річці Єнісей до Норільська. Там він став одним із учасників Норильського повстання.

Норильське повстання, повстання в Кенгірі та Воркуті поставили крапку в історії ГУЛАГу. Система змушена була піти на поступки, умови утримання покращилися.

Самого ж Івана Мирона у 1955-му перевели до “Озерлагу” в Іркутську область. А в 1961-му – в Мордовські табори, де він познайомився з Василем Овсієнком, Левком Лук’яненком, братами Горинями, Валентином Морозом.

У 1953-му після смерті Сталіна була оголошена амністія, у 1961-му прийняли новий Кримінальний кодекс, за яким максимальний термін покарання зменшили з 25 до 15 років. Іван Мирон отримав шанс вийти на свободу, варто було лише публічно покаятися і визнати себе винним. Проте на всіх комісіях “із перевиховання” Іван Мирон вперто повторював, що захист своєї країни і свого народу не вважає злочином.

Івана Мирона звільнили лише в травні 1976-го.

Саме збройний опір, який чинили повстанці у 1951-му, став головною завадою для реабілітації Івана Мирона в 1995-му – суд перекваліфікував статтю пана Мирона зі “зради Батьківщині” на “бандитизм”: а за цією статтею реабілітація не передбачалася.

13 березня 2018 року парламент ухвалив нову редакцію Закону “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”. Після цього правову колізію вдалося зняти. Національна комісія з реабілітації відновила справедливість стосовно Івана Мирона 18 липня цього року.

Іван Мирон – є останнім з живих раніше нереабілітованих політв’язнів, який відбув 25-річний термін ув’язнення.

Нагадуємо, у травні 2018 року вступив у дію Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”.

Попередній закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, який було ухвалено ще в УРСР, не враховував прав людей, які постраждали через несправедливе засудження за політичними, класовими, соціальними та релігійними мотивами. Створення Національної та регіональних комісій з реабілітації відбулося на виконання нового закону Українським інститутом національної пам’яті.

Історична правда