Карпатська бджола – подарунок світу для здоров’я та насолоди. ФОТО

За кілька кілометрів від центру Мукачева розташоване колись повністю німецьке поселення Шенборн. Саме тут знаходиться одна з найбільших пасік Закарпаття. Мед із цієї пасіки – унікальний. Він пахне сонцем і травами і нагадує – золото. Опікується цією пасікою одна людина. І ця людина варта уваги. Бо її можна назвати хрещеним батьком карпатської бджоли.

…Будинок Василя Гайдара ми впізнали ще задалеко. На воротах – яскраво-жовті соти, обабіч – справжня карпатська бджола, викувана із металу. Нас зустрічає чоловік із сріблясто-сивим волоссям та жвавим, усміхненим обличчям. У ньому впізнаємо пасічника – Василя Гайдара. Людину, яка займається бджолами усе своє життя. Його майже 50-річна наукова праця із селекції та репродукції карпатських бджіл стала визначним внеском у бджільництво України. Саме він розробив бджолині пакети, які відкрили нашій Карпатці нові землі для польотів, а науковцям – нові стільники для досліджень. Тож не дивно, що протягом життя він написав безліч книг, наукових статей, отримав купу нагород, які зараз в акуратних рамочках висять у нього в кабінеті. А поруч з ними образ Зосима та Саватія – покровителів бджільництва.

Василь Гайдар першим у родині почав займатися бджільництвом і це стало справою його життя. Завжди мріючи стати відмінним бджолярем, Василь Гайдар довго вчився: спочатку закінчив середню школу зі спеціалізацією бригадира-рільника у с. Попівка, далі Гадяцьку однорічну школу за фахом техніка-бджоляра та працював помічником бджоляра у колгоспі, а ось вищу освіту здобув у Полтавському та Всесоюзному сільськогосподарських інститутах. У 1971-1974 рр. Василь Антонович навчався в аспірантурі при кафедрі бджільництва Московської академії ім. Тімірязєва. Там достроково захистив кандидатську дисертацію на тему «Розробка, технологія виробництва й використання безстільникових пакетів відселекціонованих ліній карпатських бджіл». Роботу виконував у Республіках Середньої Азії та Західному Сибіру в Росії.

– Я почав займатися карпатськими бджолами завдяки професору Гургену Аветисяну, бо саме він мені запропонував займатися в аспірантурі темою карпатських бджіл, – розповідає Василь Антонович. – Тоді, у рамках експедиції, ми (ред. – молоді науковці) повезли до Узбекистану сім десятків сімей карпатських бджіл, з яких потрібно було вивести чистопородних маток. Коли нам це вдалося, повезли їх в бджолиних пакетах аж у Західний Сибір. В результаті цієї роботи з’ясувалося, що яйценосність маток карпатських бджіл, доставлених у безстільникових пакетах досить висока. До прикладу, вона вдвічі перевищувала цей показник у сірих кавказьких бджіл.

Завдяки таким дослідженням в Україні та в усьому Радянському Союзі було налагоджено масове виробництво безстільникових пакетів бджіл. А на Закарпатті навіть було виділено ряд чистопородних сімей, з яких відселекціонували високопродуктивні лінії карпатських бджіл і створили їхні первинні репродуктори.

Карпатка – «Божа мушка»

…На пасіці пана Василя квітують фацелія, акація, малина, ожина. Господар розповідає, що це – улюблені ласощі його трудівниць. Ще задалеко чую бджолиний гул. Йти на пасіку боюся, бо ж укусять. На це Василь Антонович жартує, що кусають – тільки жінки, а бджоли – жалять.

– Головне – не боятися. Бджоли дуже добре відчувають енергетику людини. А ще знають точно – чи ти їх любиш, чи хочеш просто використати. Будеш їх любити і не боятися, то не вжалять – дає настанови метр.

Бджілки дійсно виявилися миролюбними. На мене вони не звернули навіть уваги, хоча було їх на пасіці багато 20 тисяч. Кожна – така заповзятлива та хвацька до роботи, що диву даєшся. У них чітко розподілені обов’язки, а ще кожна знає свій вулик і в інший не полетить. Своєрідний бджолиний GPS.

Це все тому, сміється господар, бо, за притчею, колись бджола жила в раю. До того моменту, коли з висоти Божого зору побачила, що кати намагаються вбити у тіло Ісуса Христа черговий цвях. Бджола не витримала, покинула рай, ужалила вбивцю Христа за руку і померла. За її хоробрість Бог пообіцяв, що ці комахи назавжди оселяться на землі, їх шануватимуть, вони будуватимуть свої царства, лікуватимуть людей та піклуватимуться про них. А ще тільки вони знатимуть рецепт особливого райського нектару.

Вони – дійсно унікальні комахи. Такої трудівниці, як карпатська бджола, днем із вогнем не знайдеш. Вона прокидається ще вдосвіта. І вилітає на поля. Трудиться Карпатка до пізнього вечора. Вбирає в себе енергію сонця і трав та повертається додому. Хоча іноді відлітає від нього аж на 3 кілометри! Та все-одно знаходить дорогу. Поспішаючи, хутко приносить дорогоцінний нектар. Завдяки такій працелюбності тільки одна сім’я бджілок, в деяких місцях нашої області, за літо може приносити навіть 50 кг меду.

Навіть коли моросить дощик і на дворі температура всього +15 градусів, то Карпатка сумлінно трудиться. Хоч, до прикладу, українська степова бджола в таких природних умовах навіть не вилітає.

– Карпатські бджоли наділені цілим комплексом цінних біологічно-господарських ознак порівняно з іншими. Вони стійкі до нозематозу (хвороби бджіл), а також використовують мінімальні можливості для збирання нектару. До прикладу, якщо порівняти їх із сестрою Карнікою, то карпатська бджола розпочинає збирати нектар при концентрації цукрів біля 8%, а Карніка – 13-14%. А ще легко переходять з одного медоноса на інший, – розповідає пасічник.

Одна із найважливіших робіт на пасіці – це відбір маток у кліточки Василя Гайдара. Більшість вуликів на цій території – нуклеуси, тобто шлюбні вулики. Із них матка вилітає на побачення із трутнем. І повертається із тим запасом сім’я, яке буде використовувати усе своє життя.

Цікавим є те, що за однією маткою може летіти сотня трутнів, але досягає її тільки найсильніший, а можливо і той, кого вона бажає.

Взимку біля пасіки також потрібно працювати. Бджоли – це не мухи, які впадають у сплячку. Взимку вони просто ведуть неактивний спосіб життя і поїдають мед. А ось улітку левова частка вуликів пана Гайдара «кочує» по карпатських селах. «Кочівля» вуликів – це перевезення будиночків комах якомога ближче до медоносів – полів із медоносними рослинами. Найчастіше – це Закарпаття та Львівщина.

Пасічник, який хоче зібрати якнайбільше меду за сезон, змушений возити своїх бджілок по різних полях. Адже одна трудівниця продуктивно літає в радіусі 2 кілометрів від свого будиночка. Перед відльотом комаха бере певну кількість корму, і що довша дорога, то більше вона споживає вже виробленого меду. Тому пасічники вдаються до хитрощів і привозять своїх трудівниць якомога ближче до медоносу. Тож залежно від того, де «паслася» бджола, такий і буде мед: акацієвий, квітковий, лісовий, соняшниковий, гречаний. Кожен із цих видів солодкого продукту має свою, особливу, цінність.

Утім, мед – це не єдине, що виготовляють «Божі мухи» Гайдара. Адже найцінніше – бджолине маточне молочко. Ним комахи, які вирощують потомство, годують своїх малят.

А ще цінна перга – їжа бджілок. Її вони виготовляють із пилку квіток, змочують нектаром і складають у комірки стільників. Перга містить багато мінералів, гормонів, вітамінів та ферментів. І, звичайно, де бджоли, там і віск. І це ті продукти, які є базовими.

Аграрії масово труять бджіл

– Український мед є якісним та конкурентоспроможним. Тому не дивно, що ми є лідерами в Європі за експортом меду, – розповідає Василь Антонович. – Щоправда в Україні є цілий ряд недопрацювань у належній організації. Мова йде як про налагодження виробництва, так і реалізацію товару. У нас стихійний ринок усього: пакетів, продажі меду, безліч експортерів меду, і всі хотіли б якнайдешевше купити та якнайдорожче продати. З аграріями у нас теж проблеми. Вони масово труять бджіл.

Тому бджолярі вимагають якнайшвидшої заборони неонікотиноїдів на території України. Важкі пестициди не тільки забруднюють землю, а й призводять до загибелі бджіл і руйнування медового бізнесу. При цьому фермери за отруєння бджіл залишаються безкарними. За офіційною статистикою, тільки минулого року було отруєно 45 тисяч бджолиних сімей! Ну і плюс згадаймо про таке колосальне захворювання як кліщ варроа Деструктор. Він є переносником близько 20 вірусних захворювань. Тож небезпека на бджіл чатує звідусіль.

Пан Василь розповідає, що «Божі мухи» – це, звичайно, золота жила українського бізнесу, яка, проте, має больові точки. Одна з них – втрата полів для «випасання» смугастих. Обласні адміністрації дедалі частіше почали залучати поля, які досі стояли пусткою. А ще фермери віднедавна використовують такі сорти соняшнику та гречки, які взагалі не виділяють нектару. Та попри всі проблеми бджолина справа на Закарпатті стрімко розвивається.

Для Василя Антоновича бджільництво — це і задоволення, і заробіток. Почавши колись із декількох вуликів, тепер він уже передає досвід дітям та онукам, а також інших охочих навчає. Коли спостерігаєш за цим мудрим чоловіком, який присвятив усе своє життя бджолам, розумієш, що це – величезний вклад.

На мою думку, без таких людей, як пан Василь, світ утратив би свою гармонію з природою. А так одна маленька бджілка дарує світові скільки сонця, тепла, здоров’я і радості, що мимоволі розумієш: життя – це і є сукупність маленьких благ, без яких світ утратив би свої барви.

Христина БІКЛЯН