Подорожуючи Закарпаттям: колоритний Липовець. ФОТО

Село Липовець, що на Перечинщині, далеко заховалось у горах. Проте воно добре відоме туристам – через нього пролягає дорога на знамениту полонину Руну.

Липовець. Фото з полонини

Центральна вулиця – Полонинська. Влучна і доречна назва. На фасадах багатьох будинків є адресні таблички. В селі проживає всього сотня людей, з них 20 дітей – 6 навчається у місцевій початковій, а інші 14 ходять до сусідніх Туричок. Хати скромні, старі, з саману, дерева, з торназом.

Хата в селі Липовець

Декілька пустує, і, як видно з їхнього занедбаного стану, досить давно. Лише декілька будинків зведено недавно, з блоків. Огорожі теж скромні. У центрі села двоє чоловіків зводять гараж із саману. На невеликих присадибних ділянках селяни вирощують усяку городину. Рейсовий автобус сюди не їздить, до найближчого села Турички – 7 км. Магазин, який працював за часів Союзу, пустує. Діє один приватний. Люди кажуть, що проблем із продуктами нема.

Липовець. Колишній магазин

 –Нема на що скаржитися: майже у кожному дворі корова, а то і дві, – розповідає чоловік, який за селом випасає череду. – Є своє молоко, сир, сметана. Маємо свою картоплю, моркву, буряки, гриби назбираємо в довколишніх лісах – суп можна зварити. Сад вродить – компоти, леквар буде. А скільки там тої гречки, каші чи макаронів треба людині? Люди, які ти займаються, часто у село привозять муку, групи, ми купуємо кілограм-два.

Липовець. Чоловік з вівцями

У селі 35 дворогосподарств. Корови для липівчан не тільки годувальниці, а і робоча сила. Ними возять все, що треба, зокрема і сіно для годівлі взимку. На все село лише один кінь.

Липовець. Корови везуть сіно

З книги «Перечинщина – край Закарпатських Бескидів»(2004р.)

Точних історичних даних про заснування Липовця не виявлено. Очевидно, виникло в 16 столітті. У джерелах відоме як «Lipoc», «Lipovce». За легендою, цю місцевість уподобали пастухи, які переганяли худобу до карпатських перевалів. Тут росли віковічні липи, в дуплах яких виявили соти лісових бджіл. Розповідають, що в селі двічі лютувала холера. Під час останньої епідемії дяк закрився в церкві, де і помер. Раніше храм був споруджений в урочищі Тимкув Кут. Поселення неодноразово змінювало своє розташування. Теперішнє село вже на третьому місці. Спершу хати були в урочищі Пустище. Із народних переказів: до людей занадився чорний кіт(у міфології – уособлення холери). Хто впускав до хати – залишався жити, хто відганяв – помирав. Є переконання, що тут оселилися злі сили, бо якщо корови паслися в Пустищі – не давали молока, а раніше таку худобу навіть спалювали. Друге місце поселення – в урочищах За Звором, Тимкув Кут, а на Ровені – старий цвинтар. Свого часу в різних місцях були два водяні млини. В податкових відомостях 1715 року зафіксовано три домогосподарства, у тому числі одне желярське.

Тетяна Грицищук, фото автора