Кохання у Сент-Міклош, яке крізь віки проросло трояндами

Таємничий середньовічний замок, лицарі та їхні прекрасні дами, а ще тисячі троянд… Потрапити у Сент-Міклош – це наче перенестися у часі. Бо тут усе дихає історією… Кожен камінчик пам’ятає кохання володарів цього замку і думає свою предковічну думу.

Раз на рік упродовж двох днів замок перетворюється на справжнє квіткове королівство. Цьогоріч майже півсотні флористів з усієї України приїхали на Закарпаття, аби представити свої неймовірні композиції з квітів.

Організаторами фестивалю «Кохання в Сент-Міклоші» вже четвертий рік поспіль є Асоціація Українських флористів спільно з орендарем замку Йосипом Бартошем. Між іншим, це перший в Україні замок, який держава віддала в оренду приватній особі.

Фортецю Сент-Міклош називають замком любові, тому що він залишився у пам’яті поколінь завдяки коханню, яке пережило віки.

Любов чарівної княгині Ілони Зріні до молодого лідера повстанців куруців Імре Текелі стала основною подією, за якою, затамувавши подих, стежила вся Західна Європа.

Тож при відвідуванні Закарпаття вам обов’язково скажуть, що в Мукачівському замку Ілона Зріні воювала, а в Чинадіївському кохала.

Саме тут 8 січня 1682 року відбулася зустріч Ілони Зріні з одним із очільників антиавстрійського повстання графом Імре Текелі. Його візит планувався як політичні переговори. Княгиня повинна була переконати поводиря бунтарів скласти зброю. Утім, коли в приймальню до графині увійшов Текелі, то тут зустрілися не два політики, а насамперед чоловік і жінка. Після цього розпочався їхній бурхливий роман.

Різниця у 13 років абсолютно не відчувалася. Ілона Зріні була надзвичайно вродливою жінкою. У ті часи про графиню писали: «Шкіра її обличчя – немов пелюстки троянд…» Крім того, вона була високоосвіченою жінкою, знала безліч іноземних мов та розбиралася у фортифікації. До того ж вона була багатою та нещасливою у першому шлюбі. Але все змінилося, коли в її житті з’явився молодий полководець.

Весілля 39-річної Ілони і 25-річного Імре Текелі відбулося у Мукачівському замку 15 червня 1682 року. Весілля тривало вісім днів. За цей час гості з’їли 10 биків, 36 відгодованих телят, 20 свиней, 80 овець, чотирьох оленів, 10 косуль, 2 лані, 6 диких кабанів, 8 центнерів риби, 50 центнерів меду та цукру. Випили 130 діжок червоного вина та 150 – білого, 40 діжок пива і 25 – польської горілки.

Що стосується політики, то тут прекрасна Ілона була послідовницею першого чоловіка: ворогувала з Габсбургами і прагнула знайти підтримку в Порті, куди граф Текелі – на той час ватажок повстанців – і виїхав із дипломатичною місією. Та переговори провалилися, коханий опинився в ув’язненні.

Ілона Зріні мужньо тримала оборону Мукачівського замку до останнього, але зрештою була змушена капітулювати. Її судили за державну зраду. Вона доживала свій вік разом із Текелі в Ізмірі, недалеко від Стамбулу. Там у них був свій палац, прислуга. У Туреччині Ілона Зріні та Текелі пробували народити дітей. Адже спадкоємців у них так і не було. Під час облоги замку в неї стався викидень, а в 52 роки вона знову завагітніла, але нащадку від цього палкого кохання так і не судилося з’явитися на світ. Вона втратила і другу ненароджену дитину. Ілона померла першою, у віці 60 років. Майже одразу за нею з життя пішов й Імре Текелі.

Ось така неймовірна історія кохання, яка зародилася у замку Сент-Міклош, де донині є кімната зустрічей подружжя.

– Ця кімната до сих пір зберегла в собі ті вібрації. Люди відчувають особливу енергетику, коли приходять сюди, – розповідає художник, орендатор замку Йосип Бартош. – Взагалі флористика і Середньовіччя пов’язані дуже сильно. Зокрема, княгиня Ілона Зріні дуже любила квіти і сади її були незвичайні. Ми довго йшли до того, щоб відновити парк на території замку, який був закладений ще у 1447 році на прохання графа Шенборна. На місці парку за радянських часів влаштували автобазу. Тому кілька років пішло на те, щоб відновитиу усе… На щастя, нам це вдалося.

На знак великого кохання щорічно тут організовують фестиваль квітів. Флористи з усієї України старанно викладають із квітів різні композиції. Усі вони об’єднані однією темою – темою кохання.

І так неймовірно символічно заходити у кімнати палацу, де, здається, ще вчора було чути голоси закоханої пари, а нині тут, крізь обшарпані стіни, проросли троянди… Як ще одне підтвердження істини: єдине, що залишиться після нас, – це любов,бо вона як і душа не вмирає ніколи.

Христина БІКЛЯН