Куди Ужгороду подіти власне сміття?

Вже більше року українці зобов’язані сортувати сміття. Викидати окремо папір, скло, пластик, органічні відходи. Утім, далі прийняття закону справа не посунулася. В Україні за радянським звичаєм сміття накопичують на полігонах. Адже у нас немає повноцінної інфраструктури для переробки та сортування сміття.

Близько п’яти років в Ужгороді діє система сортування твердих побутових відходів. Перші селективні контейнери в місті встановили ще в 2013 році.

Проте головної проблеми вони не вирішують. Ресурс ужгородського сміттєзвалища вже майже вичерпаний. Щодня туди звозять сміття не тільки з усього міста, але й із Ужгородського та Перечинського районів. Щомісяця це близько 18-22 тисяч кубів. Нині загальна висота куп сягає понад 15 метрів. Тож уже незабаром його потрібно буде закривати та рекультивувати. Тому місто стоїть перед проблемою – куди далі вивозити сміття і що з ним робити.

Ці питання обговорили під час круглого столу в Ужгородській міській раді. До обміну думками запросили представників ГО «ЕКОСФЕРА», працівників Ужгородської міської ради, депутатів міської ради, представників Ужгородської районної держадміністрації, представників ТОВ «АВЕ Ужгород», агенції «Європоліс» тощо.

– У січні цього року міська рада затвердила Стратегію розвитку міст, де питання управління відходами є одним із стратегічних. Розроблені два операційні завдання: відбір 50% відсортованої сировини і система збору вологих зелених – органічних відходів. Тому мета зібрання – визначити, як цього досягти, у тому числі, яку модель переробки твердих побутових відходів обрати: завод із механічно-біологічної переробки чи сміттєспалювальний завод для виробництва електроенергії, – зазначила Оксана Станкевич-Волосянчук.

На її думку, основною причиною того, чому люди не сортують сміття, є недостатня кількість майданчиків, які би давали змогу викидати несортований непотріб. Більшість закарпатців готові сортувати відходи, бо хто ж не хоче, щоб у «рідному домі» було чисто. Лише 7% опитаних ужгородців сказали, що вони ні за яких обставин не будуть сортувати сміття, тому що у них немає такого бажання.

– Нині ми бачимо, що є певна готовність мешканців сортувати сміття. 93% готові це робити, якщо для них будуть створені відповідні умови, – наголосила еколог. – Ще одне цікаве опитування розміщене на сайті Департаменту екології: як, на вашу думку, можна вирішити питання з твердими побутовими відходами на Закарпатті загалом? Найбільше голосів набрали дві ідеї: будівництво сміттєпереробного заводу та сортування сміття. Тобто, нині суспільство вже готове це робити. Єдине, що не зрозуміло – чи місто здатне успішно впровадити усі ці речі.

Ужгородський міський голова Богдан Андріїв наголосив, що можна буде навести лад зі сміттям у місті тоді, коли мешканці зможуть більш свідомо до цього ставитися – відповідально поводитися з відходами і належним чином платити за їх збір та утилізацію.

– У нас площа офіційних сміттєзвалищ в Україні більша, ніж уся Чернівецька область. Інвестори тільки тоді у нас будуть будувати сміттєпереробні заводи, коли в державі з’явиться економічно-обґрунтований тариф на переробку твердих побутових відходів. У нас були різні інвестори – із Китаю, Австрії та інших країн. Тільки тоді буде завод працювати, коли з переробки буде вироблятися: електроенергія, тепло і т.д. І це буде вигідно інвесторам. Інакше – працювати ця ідея не буде. Нині в Україні діє тільки один сміттєпереробний завод, а все інше – це примітивне сортування.

За словами міського голови, Європа щодо ТПВ іде шляхом глибокого очищення, переробки на енергоресурси. Україні також потрібні додаткові законодавчі зміни щодо поводження з ТПВ.

Проблема зі сміттям в Україні набуває загрозливих форм. Сміттєпереробні заводи не будуються, а звалища ростуть щодня із космічною швидкістю.

Тож, поки заводи не з’являються, потрібно якось давати собі раду зі сміттям.

Експерт Євген Лукша відзначив: чим більше забирати вторинної сировини на переробку – тим менше доведеться спалювати чи захоронювати. Для цього необхідні напрацювання міських програм, технічні рішення, громадське схвалення, фінансування.

– Я думаю, потрібно відбирати вторинну сировину та відправляти її на переробку. До прикладу, ОСББ мають створювати закриті селективні майданчики, сортувати окремо пластик, метал, папір, скло. А вже це накопичене сміття має вивозити обслуговуюча фірма на більші хаби із переробки тих чи інших відходів, – наголосив Євген Лукша.

Утім, за словами представників Ужгородської міської ради, зокрема заступника міського голови Василя Гомоная, громада міста демонструє низьку свідомість щодо поводження з ТПВ, які сама ж і продукує.

– Дуже невелика частина громадян активно включається в нові ініціативи, більшості або байдуже, або ж люди відверто проти своєї власної участі у дотриманні правил із благоустрою. Щодня точаться суперечки з ОСББ щодо того, на чиїй території будуть розміщені майданчики для контейнерів, зокрема і для селективного збору сміття. З одного боку, мешканці зазначають, що таких майданчиків та контейнерів не вистачає, а з іншого – ворогують між собою та з владою, не дозволяючи облаштувати такі майданчики на власній прибудинковій території, – зазначив В. Гомонай.

У свою чергу, директор ТОВ «АВЕ-Ужгород» Наталія Якубик розповіла, що підприємство має навіть спеціальну програму для ОСББ, які сортують сміття.

– З такими ОСББ ми укладаємо спеціальні угоди на вивіз сміття. Тариф для них є нижчим, ніж для інших споживачів. Але поки що бажаючих виявилось небагато, – зазначила Наталія Якубик.

Керівник «АВЕ Ужгород» навела цікаві факти: у 2018 році загалом вивезли у місті твердих побутових відходів на 17% більше, ніж у 2017-му, і тенденція до зростання триває, відколи компанія тут працює. Також із відсортованих відходів у 2017 році довелося відбирати 30% власне сміття, а в минулому, 2018-му, цей відсоток уже становив 40%. Тобто, ужгородці почали менш відповідально ставитися до сортування і кидають, до прикладу, у контейнер для вторсировини інше сміття, яке не підлягає переробці. Виручені кошти від вторсировини у 2017 році на 50% покривали витрати на селективний збір, а відтак економічна ефективність такої діяльності значно знизилася – затрат усе більше, а доходів менше.

На думку пані Наталії, місту необхідно прямувати до глибокого сортування ТПВ, бо сміттєспалювальний завод – не вихід. Також для ефективності потрібні ще три складові: навчальні програми щодо сортування, починаючи із дитсадків; створення інфраструктури; жорсткий контроль за визначеними вимогами. Директор «АВЕ Ужгород» також запевнила, що підприємство підтримує європейське спрямування щодо поводження з ТПВ, продовжить працювати в цьому напрямку, готове брати участь в освітніх та інших програмах.

– Зміна стереотипів поведінки досягається не за один день. Але системна робота, передусім у дитячих садочках та школах, дозволить нам вже через 7-10 років виховати якісно інше покоління мешканців міста. Тому освітньо-інформаційна робота є дуже важливою. Громадські організації у цьому процесі є дуже якісними партнерами, але все-таки домінуючу роль повинна взяти на себе міська влада, – зауважила виконавчий директор ГО «Екосфера» Катерина Станкевич-Коваль.

Тож експерти сходяться на думці, що, поки в Україні не з’являються сміттєпереробні заводи, потрібно якось вирішувати проблему зі сміттям.

Починати, звісно, варто насамперед із себе. Містяни мають сортувати тверді побутові відходи, а обслуговуючі фірми повинні ретельно забирати відсортоване сміття і надсилати його на переробку. А ось на глобальному рівні проблему цю має вирішувати влада. Урядовцям потрібно подумати над тим, як заохотити закордонних інвесторів чи навіть місцевих олігархів будувати сміттєпереробні заводи. Інакше усі «сміттєві» закони залишаться тільки на папері.

Христина БІКЛЯН