Небесний вершник, який огортає місто над Латорицею своїм плащем

Майже кожне місто має свого покровителя. Він, наче ангел-охоронець, оберігає його від усяких напастей, вимолює для його жителів мир і благодать. Для Мукачева таким небесним заступником є Святий Мартин. Уже кілька століть поспіль він накриває своїм невидимим плащем усе місто. А воно на знак любові й вдячності відповідає йому взаємністю. Складається враження, що місто живе в якомусь особливому вимірі, непідвладному часові, де фортечні мури, незвичні будівлі, мости й арки, вулиці і площі знають свого захисника…

Про покровительство Святого Мартина в Мукачеві свідчать численні історичні та архітектурні факти. Це і костел у центрі міста, на головному вівтарі якого образ святого. Зображений він і на кам’яних барельєфах, що на старих будинках та фасаді міської ратуші, а також на гербі Мукачева.

А віднедавна про святого нагадують ще й бронзові фігурки гусаків. Очікують містяни і на пам’ятник своєму покровителю, який незабаром має з’явитися в місті. То хто ж він був, цей таємничий святий, і чому став покровителем міста над Латорицею?

Святий Мартин – реальна історична постать. Мартін Турський жив у 4 сторіччі. В історію він увійшов як образ милосердя та людинолюбця.

Найвідоміша легенда про Святого Мартина, яка стала справжнім лейтмотивом його усього життя, – це легенда про плащ. Вона розповідає, що, зустрівши посеред лютої зими голого жебрака, над яким насміхалася юрба, Мартін Турський, людина з високим соціальним статусом, не вагаючись, відтяв мечем половину свого дорогого плаща, щоб урятувати від холоду того, хто був в очах натовпу ніким. Тієї ночі до Мартіна уві сні прийшов Ісус Христос, одягнений у ту відрізану частину плаща, і сказав янголам зі свого почту: «Ось той, хто зігрів мене!»

Мартин Турський, або Мартин з Тур, з’явився на світ через 317 років після народження Христа, на початку літочислення Нової ери, у римській провінції Паннонія в місті Сабарія, нині Сомбатхей в Угорщині. Його батько був легіонером армії Римської імперії, який дослужився до посади військового трибуна й залишався переконаним прихильником римського язичництва. Тому і назвав свого сина на честь Марса, римського бога війни.

Дитячі роки Мартина минали в місті Тіціна, куди перевели служити його батька. Там познайомився з християнами і став катехуменом. Тобто тим, кого підготували до хрещення або ж прийняття християнства. Однак до самого хрещення не дійшло, бо тамтешній єпископ просто побоявся хрестити 10-річного хлопчика, щоб не наразитися на гнів впливового батька. У 15 років Мартін прийняв присягу римського легіонера й незабаром став офіцером кінноти. Але вже тоді він дивував усіх своїм аскетизмом, тим, що незважаючи на можливість спробувати різних спокус, вів моральне життя, допомагав убогим.

Навесні 339 року на свято Пасхи Мартин охрестився. І, логічно, мав покинути військову службу, яка була геть не християнським заняттям. Командир його військового підрозділу не радів демобілізації Мартина з війська й запропонував умову, що стане разом з ним ченцем, якщо він ще два роки служитиме у війську. Мартин залишився надовше заради спасіння й навернення товариша по зброї, а відтак був ув’язнений.

Після звільнення з військової служби він отримав благословення від єпископа Пуатьє Іларія Піктавійського та з кількома колишніми військовими товаришами заклав перший пустельний монастир у Галлії (до слова, він існує й донині, і став родоначальником Галльського (французького) чернецтва. Мартин уникав рукоположення у священство, віддавав перевагу своїй посаді екзорциста, священика, який молитвою здатен виганяти демонів та іншу духовну нечисть із біснуватих. Йому були притаманні доброта і дбайливість. Поєднував у собі мужній і величний вигляд колишнього військового. Він піклувався про хворих, жебраків, голодних. Тому отримав від народу додаток до імені – Милостивий.

Можливо, так би і прожив усе своє життя Мартин Турський, але в Бога на простого монаха були інші плани. У 371 році помирає єпископ Галльського міста Тур. Священнослужителі та миряни дуже хотіли бачити на Турській кафедрі саме Мартина, але він не бажав залишати свій чернечий притулок. Тоді його прихильники застосували хитрість.

За легендою, Святого Мартина, який ховався від шанувальників, видала своїм гелготанням гуска. Цікавим є те, що гуси вважалися в римлян священними птахами Марса, на честь якого й був названий майбутній святий Мартин.

Тому першою справою Мартина на новій посаді, начебто, був наказ засмажити гуску. Звідти і традиція – жодне святкування Дня Святого Мартина не обходиться без гусей: як живих, так і смажених.

Мартин Милостивий закінчив свій земний шлях не внаслідок насильницької смерті, хоча багато разів піддавався цієї небезпеці. Доживши до глибокої старості, він помер своєю смертю під час чергової пасторської подорожі. Уже невдовзі його назвали апостолом Галлії й визнали в народі святим, причому не за героїчну мученицьку смерть, як це відбувалося до нього, а за праведне подвижницьке життя християнського сповідника та чудотворця. У цій категорії святих він був першим в історії католицької церкви.

Мартин став національним святим у багатьох країнах. Найперше у Франції та Німеччині. Щорічно 11 листопада, у день смерті Мартіна Турського, увесь світ згадує цього святого. Він вважається покровителем солдатів, бідняків, виноробів. Не виняток – Угорщина. Перший угорський король Іштван тисячу років тому побудував у Будапешті храм на його честь. У ХІІ столітті церква Святого Мартина римського обряду була збудована й у Мукачеві.

Так зображення святого з’явилося і на печатках міста. Починаючи з королеви Єлизавети, у Мукачеві було кілька печаток. У ХІХ столітті зображення Святого Мартина остаточно закріпилося на гербі. Це синє поле щита із зеленою основою. На ньому зображено Святого Мартина в римському лицарському вбранні із шоломом на голові. Він сидить на білому коні, вкритому червоним покривалом, і відтинає половину свого плаща мечем, частину якого віддає мукачівському жебракові. Саме цей герб було зареєстровано в 1902 році міністерством внутрішніх справ Угорщини. Зображення й досі збереглося на фронтоні мукачівської ратуші.

Тож жителі міста в особливий спосіб відзначають День святого Мартина. Він супроводжується масовими гуляннями: ходою з ліхтариками, приготуванням страв із гусаків, відкоркуванням першої бочки молодого вина. А за цим усім мовчки споглядає Святий Мартин і посміхається. Бо тільки він знає таємниці буття… І те, що єдине, що залишається після нас, – це любов…

Христина БІКЛЯН