Смереки тут не хочуть жити… ФОТО

«Карпатський об’єктив» побував на місцях масового всихання ялинників на Рахівщині та разом із лісівниками спробував з’ясувати, наскільки масштабна ця проблема і як її вирішити.

З приходом літнього туристичного сезону українці знову заговорили про Карпати, «що лисіють». Дорогою на Закарпаття люди бачать з вікна поїзда пеньки на пагорбах, де ще рік-два тому височіли смереки (наприклад, на Воловеччині). А на сусідніх горбах, на яких ще не проводили рубки, стоїть сухостій… Такі ж апокаліптичні картини можна спостерігати на Рахівщині, вони жахають туристів, що підкорюють гори пішки. Прийшли насолодитися красою – а тут таке…

Картина перша. Лисі Карпати

Лісники, що проводять нам екскурсію місцями масового всихання ялинників у Карпатах, починають її зі слів: «Пробачте, що ви це бачите». Хоча, крім оцього «пробачте», і сказати більше нічого. Бо зупинити це явище ані лісівники, ані активісти, що виступають проти них із гаслами на кшталт «Не дамо більше й дерева зрубати!», не в змозі.

– Цей процес можна й потрібно було зупиняти років 15 тому, – каже Володимир Приступа, директор Рахівського лісового господарства. – Чехи та австрійці, які в себе масово вирубували хворі ялинники, дивувалися, чому ми не займаємося своїми, адже карпатські ялинники вже в той час були хворі. Якщо тоді правильно провели б масові санітарні рубки, можливо, уникнули б такого масштабу проблеми, та й пагорби уже були б укриті 15-літнім молодняком, як у чехів, гори не стояли б лисі або ж сухі, – каже пан Приступа.

У його підпорядкуванні 7 лісництв, і майже в кожному гостро стоїть згадана проблема. По всьому Карпатському регіону близько 426 тисяч га ялинників, які всихають, третина з них припадає на Закарпатську область. Ми ознайомлюємося з масштабом проблеми в межах Говерлянського лісництва. Поки піднімаємося нещодавно збудованою лісовою дорогою, маємо змогу побачити на власні очі не просто картинки з Інтернету з лисими Карпатами, а вивчити ситуацію, як вона є.

А проблема має такий вигляд. Власне, «лисі Карпати», як на знімках з мережі, – це насправді місця масових рубок усохлих ялинників, які вже вкриті килимом молодняка.

– Росте молодняк дуже повільно, приріст за рік – 7 см, – пояснює Степан Папарига, лісничий Говерлянського та Білотисянського лісових господарств. – 60% пагорбів, де були здійснені масові рубки через усихання ялинників, відновлюються за рахунок так званого природного поновлення лісостану: коли ліс не насаджується, а проростає сам із насіння. Пік росту ялини припадає на час, коли вона досягла віку 40 років. А от у 80 років дерево починає старіти.

Степан Степанович звертає нашу увагу: гляньте, мовляв, ось смерека, яка вмирає: на кінчиках її гілок нема молодих пагонів. Такому дереву залишилося років 3–4, доки воно повністю всохне.

– По правді, ці дерева треба зрубувати, так вони ще можуть принести економічну користь, а коли смерека всохне, її деревина вже буде неліквідною, хіба що на дрова, – пояснює лісничий Папарига. – Але не всюди можна рубати хворі смереки. Особливо ця проблема актуальна в локаціях, що належать до земель Карпатського біосферного заповідника. Там не дозволяються масові та санітарні рубки.

Картина друга. Живі й мертві

Ці місця нам теж показали. Це ялинники, що складаються із хворих дерев, які вмирають, та вже вивернутих смерек. Ці «трупи» лежать тут-таки, поміж іще живих. Прибирати їх не можна – немає ні економічного сенсу, ні дозволу. Повалені вітром, з’їдені хробаками та грибками мертві ялини гниють потроху на землі. На них, просто на корі, проростає насіння та зеленіє густий мох молодняка. Йому тут жити далі.

– Вік цих дерев – близько 200 років. Це природна пора старіння та всихання ялин, вони довше не живуть, деструктивні процеси починають виявлятися після першої сотні років, – пояснює Володимир Приступа. – Зараз таким лісом укриті майже всі землі Карпатського біосферного заповідника. За законом, рубки тут заборонені. Тобто нам лишається тільки спостерігати за процесом усихання ялинників.

– Якщо порахувати, то одне таке дерево обходиться державі у близько 2 тисячі гривень. Тут лежать і гниють мільйони! – бідкається Степан Папарига. – Наші діти й онуки, яким ми залишимо такий ліс, скажуть: вони погано ґаздували!

– Це не логічно не лише із економічної точки зору, – пояснює Володимир Приступа. – Адже хворий ліс – ідеальне середовище для шкідників. Особлива загроза для ялинників – це короїд та корінна губка, грибок. Останнім часом через потепління вони й так розмножуються активніше, аніж у попередні роки. А ми ще й створюємо їм ідеальні умови. Натомість тут потрібні заходи, як у боротьбі з будь-якою інфекцією: треба видалити уражені ділянки, аби локалізувати загрозу. Ми ж, навпаки, створюємо розплідники інфекцій, що загрожують здоровим лісам по сусідству.

Картина третя. Ліс майбутнього

Після побаченого справді стає не по собі. Питання, що ж буде із нашими смерековими лісами далі, не дає спокою.

– Ялинники в Карпатах не зникнуть, – заспокоює Володимир Приступа. – Апокаліптичні прогнози про те, що смереки тут усохнуть і більше ніколи не ростимуть, – нісенітниці. Але треба сказати, що ялинники в Карпатах таки матимуть трохи інакший вид.

Річ у тім, пояснює пан Приступа, що є ще один фактор, який спричинює всихання ялинників.

– Ці дерева мають специфічну кореневу систему, без стрижня, із розгалуженою системою поверхневого коріння. Останніми роками надмірні засухи влітку ослаблюють дерева, а затяжні дощі, що приходять на зміну, перезволожують поверхневий шар ґрунту, в який укорінені смереки. Тоді перший сильний вітер для смерекових лісів стає руйнівним. Їх просто вивертає. Тому ми навіть у місцях природного поновлення лісостану насаджуємо листяні породи – бук або явір, які мають стрижневу кореневу систему. Вони сплетуться корінням й «триматимуть» смереки. Тож можна говорити, що в майбутньому смерекові ліси Карпат матимуть саме такий вигляд: переважатимуть ялинники, але «розбавлені» буками та яворами.

Тетяна КОГУТИЧ