Закарпатців запрошують на «зустріч» з лісовим котом

Коти споконвіку були найпопулярнішими домашніми улюбленцями людини. Приблизно 80% всіх жителів планети тримають домашніх тварин, і більше половини обрали саме котів. Для них навіть створили свято – День котів.

У світі існує декілька Днів котів: у США – 29 жовтня, в Італії – 17 листопада, Японії – 22 лютого, Польщі – 17 лютого, в Україні та Росії – 1 березня. 17 лютого відзначається День кота в Європі. Свято створене з ініціативи італійського журналіста Клауді Ангелетті. Це народне і громадське свято, його відзначають з 1992 року. Вибір дня був пов’язаний з лютим тому, що цей період знаходився під знаком Водолія, який характеризується в італійській культурній традиції як знак вільних і незалежних духів.

У ці дні проходять програми з пропагандою дбайливого ставлення до тварин: приурочують тематичні виставки, відкривають парки для вигулювання котів, дизайнери навіть шиють колекції одягу для пухнастиків. Також у ці дні заведено привозити їжу в котячі притулки.

Пухнасті, муркотливі, незалежні та бешкетні малі хижаки: без котів годі уявити життя сучасної людини та портрет міста. Приручений багато тисячоліть тому “домашній хижак” давно завоював домівки та серця людей та став невід’ємною частиною екосистеми будь-якого міста. З далеких Єгипту та Близького Сходу ці пухнасті створіння поширилися Європою і нині впевнено почувають себе навіть серед снігу. Їх завжди можна побачити на вулицях, вони з цікавістю визирають з вікон будинків, прогулюються у своїх котячих справах чи полюють, не боячись людей.

Вони руді, чорні, білі, сірі, різних порід і безпородні. Однак ми любимо їх незалежно від породи і кольору. Ми звикли до муркотіння наших домашніх котиків. Але більшість навіть не здогадується про те, що у звичайних свійських котів є дикий родич – лісовий кіт.

Своїм зовнішнім виглядом, особливо забарвленням хутра, подібний до звичайного сірого свійського кота. Одначе лісовий кіт має значно міцнішу будову тіла, набагато більший (особливо самці), товстий пухнастий, відносно довгий хвіст. На хвості – чотири-шість темних кілець, кінець чорний, наче обрубаний. Саме за формою хвоста легко відрізнити лісового кота від його свійського побратима. Голова кругла, щелепи короткі, вуха посаджені широко, але без китиць. У дикого кота немає баків, а його вуса білі. Відрізняється він і кольором голої частини носа: у дикого кота вона рожевого кольору, у свійського – чорна. Очі великі, райдужина жовто-зелена, зіниця вертикальна. Хутро – по всьому тілу, рівномірної висоти, пухнасте й густе. Загальний тон забарвлення карпатських лісових котів охристо-сірий з темними плямами або смугами. Вздовж хребта тягнеться чорна смуга, а на голові – чотири темні смужки. Довжина тіла у самців кота – 85 см, у самок – 75 см. Маса від 4,5 до 8,5 кг.

Лісовий кіт занесений до Червоної книги України і, звичайно, регіональної природоохоронної книги Карпат. На території нашої області налічується сьогодні близько 260-450 особин дикого кота, котрі ховаються переважно в широколистяних та мішаних лісах, в заростях кущів та очерету вздовж річкових берегів. Найбільше особин дикого кота виявлено вздовж річки Латориці із Словацького кордону до міста Мукачева.Живиться лісовий кіт переважно гризунами, зайцями, рідше – птахами, яйцями, рептиліями і великими комахами. Можуть живитися ці коти і падаллю. Дикий кіт рідко попадається на очі людям, він абсолютно не дружелюбний. За цією особливістю характера він немає конкурентів у природі. До нього не підступиться ані людина, ані тварина. Тому, хто хоче побачити справжнього лісового кота, ми пропонуємо познайомитись з експозицією “Природа Закарпатської області” в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького, де в одній з біогруп зберігається опудало цього красеня.

Олена Бучмей, старший науковий співробітник Закарпатського обласного краєзнавчого музею ім. Т. Легоцького