Ужгороду терміново потрібно вирішувати питання із побутовим сміттям

Сьогодні проблема вивозу та утилізації/захоронення твердих побутових відходів для Ужгорода є проблемою урґентного ступеня. Тобто її вирішувати потрібно негайно. Тому що, полігон ТПВ у с. Барвінок під Ужгородом вже переповнений і повинен бути закритим та рекультивованим. Але зараз цього зробити неможливо, бо альтернативи йому не існує.

За Стратегією поводження з відходами у Закарпатській області на 15-річний період, розробленою іноземними фахівцями спільно з місцевими експертами протягом 2011-2012 років та затвердженою Закарпатською обласною радою у 2013 році, усе сміття з західної частини області – Великоберезнянського, Перечинського та Ужгородського районів – повинно звозитись на сучасний завод механічної переробки ТПВ десь в Ужгородському районі. Місце, яке відповідає усім санітарним та екологічним вимогам вже обрано, але рішення поки-що не прийнято. Будівництво заводу з сортувальною лінією, складами, компостними картами та картами для захоронення сміття, яке не піддається переробці, вимагає великих інвестицій, отже, буде будуватись кілька років. Загалом інфраструктура, пов’язана з ланками ланцюжка поводження з відходами в області, які стосуються етапу після вивозу їх з населених пунктів, відсутня. Існуючі полігони ТПВ та сміттєзвалища вже вичерпують свій ресурс.

Що можна зробити у цій ситуації? Те, чим вже десятки років займаються у всіх розвинених країнах світу: скорочувати утворення відходів та вибирати вторсировину із загального обсягу ТПВ ще на етапі їх утворення. До прикладу вже сьогодні у Німеччині вже встигло вирости ціле покоління, яке не уявляє собі, як можна викинути сміття, попередньо його не посортувавши по контейнерах. Сортувальні контейнери розставлені по усіх житлових районах міста та у центрі, сортувальні урни є на вокзалах, в аеропортах, в школах, садочках, університетах, державних установах.

Фото урн у приміщеннях для роздільного збору сміття у Німеччині, Греції та Польщі

По усій Німеччині повністю переробляється 65 % відходів, а у Польщі – до 26 %. Для порівняння: в Україні – лише 7,5 %. Якщо говорити про окремі муніципалітети, то, наприклад, у польському місті Ольштин переробляється 85 % сміття. Хоча такі успіхи є не у всіх.

В масштабах України місто Ужгород в масштабах України також не пасе задніх. Перша програма сортування ТПВ в Ужгороді була ініційована Ужгородською міською радою ще у 2008 році. З приходом компанії «АВЕ-Ужгород», яка здійснює сьогодні функції оператора зі збору та вивозу ТПВ з міста, міська система роздільного збору сміття отримала нове дихання. З 2013 по 2017 рік через контейнери ТОВ «Аве-Ужгород» збирається від близько 6 % у 2015 році до 14 % у 2017 році вторсировини: скла, пластику і паперу. Все це ще досортовується на складах компанії та продається на заводи з переробки за межі області. Окрім того, втор сировину збирають на спеціальних пунктах вторсировини. Правда тут кількість зібраного корисного сміття офіційно не обліковується, але можна припустити, що у місті загалом збирається до 20-25 % вторсировини.

Однак Ужгород має великий потенціал, адже поки-що контейнерами для роздільного збору забезпечені не усі житлові райони міста. Тих, що є, очевидно не вистачає. Не вистачає також контейнерів для кілька шарового сміття: упаковок ТетраПак, ЕлоПак, інших пакувальних матеріалів, які мають два-три шари корисної вторсировини, контейнерів для збору бляшанок, зокрема алюмінієвих, для харчових відходів (мокра фракція), яких у загальному смітті міститься до 40 %. Відсутня також адекватна й широка інформаційна кампанія у місті, яка б заохочувала мешканців сортувати сміття. Більшість з ужгородців не розуміють проблему, а також не знають, що відбувається далі з вже зібраними відсортованими фракціями ТПВ. Однак перший крок владою міста вже зроблено: у Стратегії міста Ужгорода до 2030 року одним з операційних завдань є «забезпечити збір відсортованої вторсировини до 50% від об’ємів продукованих ТПВ». Тепер залишається і владі, і громаді добре спільно попрацювати задля досягнення цієї мети, інформує прес-служба ГО «Екосфера».