Про чоловіче хобі: сучасний стан та проблеми риболовлі на Закарпатті

Відома істина говорить, що можна безкінечно дивитися на три речі: як тече вода, як горить вогонь і як працює інша людина. Якщо перефразувати вислів про воду і працю, то можна констатувати, що справжній рибалка може безкінечно дивитися, як ловиться риба.

Та й не тільки він, а також звичайні люди, які люблять проводити час коло води. З давніх часів було помічено позитивний вплив риболовлі на здоров’я та настрій. І наукою доведено, що коли людина у вихідні вирушає на риболовлю, то їй гарантоване хороше самопочуття протягом наступного робочого тижня. Перегляд фотографій з видатними трофеями багато років викликатиме лише позитивні спогади та емоції.

Але на Закарпатті, яке багате на річки та озера, маємо досить серйозні проблеми з якістю води та доступом до водних ресурсів через занедбаність чи брак елементарної інфраструктури, недостатнє фінансування з боку держави, відсутність чіткого плану розвитку, низьку культуру громадян, безгосподарність, а інколи і свідоме знищення водних ресурсів (браконьєрство). Ці чинники завдають величезної шкоди екосистемі краю. І ситуація з роками не стає кращою. А ще кілька десятиліть тому вона була діаметрально протилежною.

Як конкретний приклад можемо навести ситуацію в обласному центрі та на його околицях. Фахівці й любителі риболовлі, власники профільних магазинів, громадські активісти, та й просто небайдужі громадяни говорять про неприпустимість продовження такого стану речей.

Зокрема кілька днів тому свою думку в статті Віталія Біровчака «Закарпатські рибалки змушені виїжджати в інші регіони і навіть інші країни» висловив власник магазину «BigFish» Денис Шпонтак. Він зауважує, що «за останні 10–15 років на пальцях однієї руки можна порахувати озера, які приведені до ладу й більш-менш повноцінно функціонують для риболовлі. Насправді дуже плачевна ситуація з водоймами на Закарпатті. Тож багато спортсменів, риболовів-любителів змушені виїжджати за межі регіону, аби порибалити на хороших озерах». На думку пана Дениса, ситуацію можна вирішити лише за умови глобальних змін у ставленні до цієї проблеми. Він зазначає, що в усіх країнах ЄС згаданим питанням опікуються на загальнодержавному рівні. Тобто в бюджеті закладають гроші на розвиток рибальства, зариблення. За водоймами доглядають не так, як у нас. Річки повсякчас контролюють відповідні структури. У Словаччині, наприклад, за браконьєрство карають ув’язненням до 5 років. Існує досить жорстка система штрафів за незаконну риболовлю і т. д.

Голова громадської організації «Асоціація рибалок Ужгорода» Остап Палінчак теж критично оцінює ситуацію. Він зауважує, що всі водойми, які не перебувають у приватній власності, майже знищені браконьєрами та недобросовісними рибалками. А на приватних рибалити далеко не кожному по кишені. Серед головних причин критичного стану галузі Остап Палінчак називає законодавчу базу, яка вже давно не відповідає часу і потребує негайного оновлення. Та й відповідальність за браконьєрство мізерна і викликає, швидше, посмішку, ніж змушує задуматися над проблемою. І така ситуація спостерігається повсюдно. Асоціація рибалок Ужгорода всіма силами намагається змінити її, але зробити це вкрай важко.

За словами пана Остапа, їхня громадська організація з радістю взяла б деякі водойми під своє шефство. Є кілька водойм у критичному стані в межах міста Ужгорода: так звана «Кірпічка» коло спорткомплексу «Юність», система Чорних озер біля ужгородського аеропорту, що практично на кордоні зі Словаччиною, та дві водойми в Боздоському парку. Перша проблема – жодна з них не має паспорта водного об’єкта. Тобто взяти їх в оренду чи під шефство в такому стані неможливо. Друга проблема – міська влада системно знищує ці водойми для розширення земельних територій. Їх постійно намагаються «прихватизувати», засипають сміттям. Третя проблема – водойми систематично потрібно чистити від сміття та намулу. Їхній стан є вкрай критичним. Асоціація, може, і знайшла б кошти для цього, але не має законного права на роботи, а дозвіл навряд чи хтось надасть.

«Ми б із радістю облагородили ці водойми і зробили тренувальні бази для дітей та спортсменів. Багато людей похилого віку можуть вільно добратися сюди та із задоволенням рибалити. Таким чином, трохи знялася б напруга з річок. У річки ми не можемо втручатися з програмами зариблення, щоб не порушувати екосистему. А от у закритих водоймах є змога постійно завозити різні види риб, цікаві для риболовлі, і контролювати екосистему в штучних умовах», – підсумовує пан Остап.

Вдалим прикладом, де влада і громада дбають про свої водні ресурси, на його думку, є міста Надвірна й Долина Івано-Франківської області та Тернопіль. Водойми в межах цих населених пунктів у чудовому стані.

Начальник Управління державного агентства рибного господарства в Закарпатській області Олег Коваль, зі свого боку, зазначив, що насправді проблема комплексна. Але є дві сторони медалі – любительське рибальство на водних об’єктах загального користування та рибальство на ставках, які перебувають в оренді або власності. Що стосується перших, то кількість риби тут значною мірою залежить від того, наскільки самі рибалки дотримуються встановлених законодавством обмежень. Як засвідчує практика, багато хто не знає правил рибальства або свідомо їх порушує. Це доводить досить висока кількість правопорушень, які виявляє рибоохоронний патруль.

«Що стосується кількості риби в ставках, наданих в оренду, то це питання повністю залежить від користувача водного об’єкта. При здійсненні господарської діяльності він повинен дотримуватися зональної рибопродуктивності. Для Закарпаття це 600 кг на гектар при випасному веденні господарства та 1500 кг на гектар при інтенсивній аквакультурі. Раніше цьому питанню не приділялася достатня увага. Однак у 2018 році Управління посилило роботу із суб’єктами аквакультури. Проводиться роз’яснювальна робота з користувачами. Очікується подання ними щорічної звітності за формою «1А риба», яка дасть можливість оцінити реальний стан справ у згаданій сфері. Контрольні функції управління в цих питаннях наразі досить обмежені у зв’язку з дією мораторію на проведення планових заходів державного нагляду (контролю).

Окремо слід зупинитися на питанні зариблення водойм. Воно також належить до компетенції нашого управління. Хоча процедура зариблення досить формалізована, вимагає розроблення науково-біологічних обґрунтувань та проведення санітарних досліджень об’єктів вселення, цього року до водойм області вже випущено понад 79 тисяч екземплярів риби, такої як струмкова форель, білий амур, товстолобик, короп та судак», – констатував Олег Миколайович.

Як бачимо, і небайдужі громадяни, і влада бачать практично ті самі проблеми в галузі. Тож можемо підсумувати, що тільки спільними зусиллями нам потрібно змінювати цю складну ситуацію. Слід комплексно, системно та безкомпромісно вирішувати згадані проблеми крок за кроком. Адже після всіх нас – професійних рибалок, рибалок-любителів – будуть наші діти, і ми зобов’язані залишити їм абсолютно інший стан справ, де рибальство ґрунтуватиметься на уважному й дбайливому ставленні до природи, де буде повага один до одного та дотримання букви закону.

Юрій КОПИНЕЦЬ