Марія-заготівельниця в контексті сільського життя, виховного процесу і малого бізнесу

Хто би що не говорив, а виховання завжди буде прерогативою батьків. Чи то в повсякденних настановах, чи власним прикладом вони повсякчас залишатимуться для своїх нащадків своєрідними маяками, особливо в підлітковому віці. Зауважив такі, нехай і банальні, думки про батьків та дітей, ставши несподівано свідком телефонної розмови.

– Ростику, назбираєш сьогодні два мішки яблук, а тоді будеш гратися з телефоном, – давав настанови на день батько синові.

Діалог із 4-класником почув майже місяць тому. Майже всі сучасні батьки, та й усі дорослі, справедливо нарікають на поголовне «зависання» дітей у телефонних іграх: їжею не годуй, дай погратися. А такі дрібні доручення хоча б якось відривають сільських підлітків від ґаджетів, комп’ютерів. До того ж доволі акуратно й по-розумному в цей виховний процес вкраплюють і матеріальний інтерес.

– Повеземо всі мішки на пункт прийому, – продовжує розмову батько, – і матимеш власні гроші, коли поїдеш із мамою на відпочинок. Будеш тратити їх як захочеш.

Це лише один із прикладів. А їх у кінці літа – на початку осені десятки, сотні тільки в одному передгірському селі. Яблука цьогоріч, нівроку, вродили рясно, але серпнева спека споловинила врожай, осипавши їх додолу. Є поодинокі випадки в байдужих господарів, які не потрудилися підкласти вчасно підпори, коли пообламувалися малі й великі гілляки, навіть цілі дерева розчахнулися.

Марія Рущак уже кілька років на заслуженому відпочинку. Перший період активно займалася домашнім господарством. Проте виявилося, що їй одній овочів стільки не потрібно, доводилося більшу частину роздавати родичам, сусідам і знайомим, аби врожай не пропадав. Та й обробляти вручну кілька земельних ділянок їй заважко. Отож залишила для власного обробітку всього одну ділянку, іншим знайшла різне застосування. Та як виявилося, сидіти склавши руки молода пенсіонерка аж ніяк не може.

Цього літа через знайомих їй запропонували відкрити прийомний пункт одного із мукачівських підприємств. На перший погляд, справа нескладна, тому жінка погодилася без особливих роздумувань. Динаміка її буднів одразу змінилася. Почастішали зустрічі з людьми, з якими інколи не бачилася й по півроку-рік. Здають яблука практично всі категорії сільських жителів. По-перше, прибирають у саду, щоб фрукти не гнили. По-друге, додаткова копійка не завадить. Хтось із пенсіонерів дозволить собі зайвий раз випити пива. Жіноцтво ж, у свою чергу, збагатить раціон на кухні.

У розмові про особливості заготівельної справи Марія Михайлівна оповіла і про деякі деталі. За мішок яблук-падалиць вона платить власникові 15 гривень. Ціна може коливатися. Раз-двічі на тиждень приїжджає вантажівка і забирає товар.

Усього в такому середньому для Іршавського району за населенням селі, як Приборжавське, є чотири приймальні пункти. Кожен із їхніх власників веде на свій лад заготівельну справу. Хтось важить мішки. Дехто сам їздить до господарів за яблуками, а в декого важко і здати заготовлену сировину.

Серед тих, хто здає яблука-паданки, за її словами, є значна частина підлітків. Вони з різних сімей. Для деяких ці невеликі гроші не відіграють важливої ролі в житті. Але є й такі, хто за отримані гривні купував собі зошити до школи.

Фінансовий момент у виховному процесі має, як правило, позитивний вплив – діти раціональніше тратять зароблені власним трудом кошти. Нехай вони й невеликі, зате їх можна віднести до тієї категорії, що під ногами: нахилися й підніми.

У кінцевому підсумку у виграші залишаються всі. Сади в належному порядку. Люди мають свіжу копійку. Переробні підприємства – стабільне забезпечення необхідною сировиною.

Подібну картину можна спостерігати практично в кожному селі.

Михайло ДОБРИН