«До школи не підемо!»: як закарпатські діти вчаться вдома

Навчання вдома вже не дивина. Останнім часом дедалі більше сімей в Україні, зокрема на Закарпатті, вирішують відмовитися від традиційної школи. Головний аргумент – бажання дати дітям якіснішу освіту. З початком нового навчального року “Карпатський об’єктив” поспілкувався з батьками тих, хто не ходить у звичайну школу, про плюси та мінуси такого навчання.

«Мої діти ніколи не ходили до школи…»

Ужгородка Олена Арбузна – мама трьох дітей. Її старшому сину Андрію 13 років, Арсенію – 9 та молодшому Артемію – 5 з половиною. Це абсолютно здорові й розумні діти. Старші хлопці ніколи не ходили у звичайну школу. Вони вчаться вдома, а також прикріплені до приватної гімназії у Вінниці. Саме там здобувають освіту на екстернатній формі навчання. Наприкінці навчального року учні проходять оцінювання/атестацію з видачею документа державного зразка – табеля/свідоцтва/атестата.

– Те, що наші діти будуть навчатися вдома, ми з чоловіком вирішили ще тоді, коли я була вагітна вперше. Це наше свідоме рішення, за яке беремо на себе відповідальність. Ми почали збирати цікаву літературу й формувати сімейну бібліотеку. Наші діти постійно перебувають у процесі навчання. Тож часто буває, що ми вже пройшли те, що тільки зараз нам пропонують за програмою. Тому на шкільну програму ми орієнтуємося як на те, що потрібно зробити обов’язково, але витрачаємо на неї значно менше часу. Я просто сказала хлопцям: «Якщо ви не хочете ходити в школу, то потрібно взяти підручники, прочитати і зрозуміти матеріал, щоб скласти іспити». Усіх такий варіант влаштував.

Перевага навчання вдома в тому, що у вас звільняється величезна кількість часу, розповідає Олена. Тож її хлопці відвідують цілу низку гуртків та індивідуальних уроків. У них є можливість займатися тими речами, які їм подобаються. Саме тоді яскраво виявляються їхні таланти та здібності.

сім’я Арбузних

– Це стереотип, що діти, які не ходять у школу, мають проблеми із соціалізацією. Вони спілкуються зі своїми однолітками. І тут хочу зазначити, що з ким їм спілкуватися, вони обирають самі. А це насамперед

діти, з якими цікаво, а не з ті, з ким вони змушені проводити час у школі. Зазвичай день моїх дітей досить насичений. Зранку вони вчаться, а після обіду розходяться по гуртках та уроках. Англійська, музика, водне поло, курси дизайнерів тощо. Утім суворого графіка в нас немає. Якщо гарна погода, можемо поїхати за місто, а потім вчитися на вихідних. Вчимося на хвилі цікавості. Намагаємося їх мотивувати, надихати та зацікавлювати. Тож старший наразі вчиться вже майже самостійно. Звісно, ми допомагаємо із матеріалами, планами, поясненнями.

З дітьми зазвичай займається вся сім’я. Я веду гуманітарні науки, наш тато – точні, бабуся та дідусь теж підключені до навчального процесу.

Раніше ми могли сказати: у нас така-сяка школа, вона не того вчить, підручники фігові, вчителі змучені, усе погано. Але тепер не маємо таких відмовок. Уся відповідальність на нас: що вивчили, те й знаємо.

За словами Олени, люди абсолютно по-різному реагують на те, що їхні діти не ходять до традиційної школи. Хтось засуджує, хтось цікавиться, багато хто намагається переконати й наставити на путь істини. Утім думка батьків – непохитна. Вони знають, що їхні діти такі розумні, кмітливі та самостійні саме тому, що навчаються вдома.

Хоумскулінг підійде не всім

Думки експертів з приводу ефективності навчання дітей удома розходяться. Та часом і самі батьки не повністю усвідомлюють усі плюси та мінуси такого навчання.

– Коли батьки беруться самостійно навчати дітей, то спочатку це може бути хоумскулінг. Це тоді, коли ви навчаєтеся вдома й отримуєте атестат. Це індивідуальне навчання в родині. Так ми вчилися спочатку із моєю дочкою Любою, – розповідає мукачівка, яка наразі проживає в Києві, Галина Пархомова. – Я спілкувалася з іншими хоумскулерами. Так ми провчилися два роки, 4-й та 5-й класи. У цьому є плюси й мінуси. Насамперед покращення фізичного та емоційного здоров’я дітей. Є час для того, щоб займатися спортом і творчістю, підвищити самоорганізацію. У доньки був важкий перехідний період. Бо в школі вона звикла, що її примушують навчатися, а вдома сама себе мала організовувати, стала більш свідомою, відповідальною. Утім хочу наголосити, що, на мою думку, при навчанні вдома знання даються на доволі узагальненому рівні. Можна навчити базових навичок: читати, писати, проте пірнати глибше просто нереально. Тут не обійтися без репетиторів. Також чого не вистачає вдома, то це освітнього середовища. Окрім того, що в школі діти навчаються, вони ще й спілкуються. Отримують певну кількість вражень та інформації за день, а вдома такий потік інформації створити неможливо. Тому після двох років експерименту ми повернулися у звичайну школу.

Максимум зусиль та матеріальних ресурсів

На думку практикуючого шкільного психолога Ольги Муріної, альтернативні форми навчання мають право на існування. Утім при цьому не тільки школярам, але й батькам потрібно докладати максимум зусиль та матеріальних ресурсів, щоб отримати дійсно якісну освіту.

– Тепер дедалі більше батьків доходять висновку, що звичайна освіта застаріла. Наші школи – це не те, чого б вони бажали своїм дітям. Тому набувають популярності приватні альтернативні заклади з різними підходами до навчання, послуги яких зазвичай є недешевими.

Однозначно це цікавий експеримент, – зазначає психолог. – Адже звичайний учень, який здобуває освіту в загальноосвітньому навчальному закладі, отримує там певний досвід: негативний чи позитивний. Бо дитина приходить із сім’ї зі своїми уявленнями про світ, своїми цінностями, своєю моделлю поведінки. І вже в навчальному закладі учень проходить своєрідну «школу життя». Він учиться виявляти характер, висловлювати власну думку, гнучко перелаштовувати психіку, адаптовуватися під те середовище, в яке потрапляє. Що ж відбувається з дитиною, котра залишається вдома? Так, вона має можливість комфортно вчитися, більше концентруватися на навчанні, менше стресувати та дотримуватися всіх санітарних норм. Що стосується спілкування, то його цілком можливо отримати в гуртках і секціях. Утім, на мою думку, навчання вдома підійде не абсолютно всім діткам. Тут потрібний індивідуальний підхід. А ще значні матеріальні ресурси, аби надати дитині дійсно якісну освіту.

…Тож навчання вдома замість школи – питання дискусійне. Перевагам індивідуального підходу й більшого врахування потреб і зацікавлень дитини скептики можуть протиставити соціалізацію школярів та привчання до дисципліни, уміння змушувати себе вчити уроки, які так не хочеться робити. Утім домашнє навчання як альтернатива школі законодавчо дозволене в 45 країнах світу, і кількість його прихильників постійно зростає. Побоювання, що домашня освіта не може бути повноцінною, марні: удома звичайними батьками або самостійно навчалися Томас Едісон, Авраам Лінкольн, Джордж Вашингтон і багато інших успішних та освічених людей.

У наш час чимало батьків теж не бажають віддавати своїх дітей у школу, в них достатньо ресурсів для їх навчання вдома самостійно або за допомогою репетиторів. Мотиви для цього можуть бути різні.

Проте головним залишається одне: яку б ви форму навчання не обрали для своєї дитини, потрібно, щоб вона не виросла неуком, а вчилася і докладала до цього максимум зусиль. Бо розумні діти – розумна нація.

Христина БІКЛЯН