Закарпатський коваль відтворив у залізі Хустський замок. ФОТО

Ковальство – одне з найдавніших, але призабутих ремесел наших предків. Останнім часом ковані ворота, перила, альтанки, ліхтарі, підставки для квітів, мангали та різні елементи дизайну користуються нечуваним попитом серед краян, утім мало хто з умільців займається «залізною» справою не для отримання прибутку, а для душі.

І все ж… серед умільців є такі, хто працює з металом виключно задля власного задоволення.

Вогнем і мечем

Руслан Лемак із Хуста – не художник, не дизайнер, не спадковий коваль, обробляє метал тільки трохи більше року.

-За фахом я сантехнік, як коваль – самоучка. Зацікавився процесом випадково, побачивши один цікавий виріб у Інтернеті. Відтак – почав самотужки експериментувати. З близьких ніхто ніколи не мав хисту до чогось подібного, – розповідає для «Карпатського об’єктива» майстер. – Загалом ковальство не є легкою справою, але за бажання, тонкощі ремесла може опанувати будь-хто. Тим більше, що сьогодні стільки хорошого обладнання і ковалю не потрібні помічники, кожен може працювати один. Проте це – лише технічні аспекти. У мистецтві «приборкання вогню» головне – творчість.

А фантазія у хустянина справді багата. Серед його виробів чимало унікальних експонатів – і всі в єдиному екземплярі, і в кожен вкладено тепло працьовитих рук та неабияку наснагу.

-Улюбленим моїм витвором є меч, довжиною 1,5 метрів. На ньому я викарбував власне ім’я. Ця робота справді для мене є важливою, працювати над нею довелося  не один день. Але, на мою думку, головною метою ковальства є зробити таку річ, аби аналогів вона не мала ніде, аби з нею не хотілося розлучатись, – усміхається умілець. 

Професія для справжніх чоловіків

У колекції пана Руслана більше двох сотень виробів – від маленьких – до величезних. З його слів, надихає на творчість саме життя.

-Якось одного разу мені треба було змайструвати огорожу. Звісно, замовляти тин у інших майстрів не хотілося. Змайстрував його самотужки. Довжина забору – 16 метрів. Не дарма кажуть, що кувати залізо треба, поки гаряче. Так само з ідеями – реалізовувати їх слід, поки бурлять в уяві. Найменшою ж річчю, зробленою мною є крихітна ваза із трьома ромашками, величиною, трохи більшою за сірникову коробку, – наголошує Руслан Лемак.

У той же час умілець переконаний, що ковальство – виключно чоловіча справа, у якій без сильних м’язів і витримки не обійтися.

-Навіть не кожному представнику сильної статі легко знаходитись біля жаровні, температура якої складає 2000 градусів, а у самому приміщенні – перевищує 35-38. Однак коли метал від дотику інструментів і наполегливих рук  починає м’якшати, змінювати форму, перетворюватися на дивовижні орнаменти, на душі стає так радісно, що навіть нелегкі умови праці стираються з пам’яті, – ділиться думками  чоловік. – Щоб розклепати шматок заліза, треба його передусім добре нагріти. Далі ж, б’ючи молотком по матеріалу, треба захистити шкіру рукавицями та спецодягом, адже з поверхні сталі розлітаються гарячі уламки. Аби зробити метал покірним, слід «загартувати» не тільки його, але й власний характер.

Утім про те, що обрав для себе таке непросте хобі, пан Руслан не шкодує, бо робота йому подобається.

-На улюблену справу витрачаю не більше години на добу. Це – небагато, але цікаве заняття дозволяє отримати неабияке задоволення, – зауважує майстер. – Працюю зі звичайним залізом, а виробний процес і підхід – до кожного виробу вибираю індивідуальний – від нагрівання до холодного зварювання.

Металевий імпресіонізм

Цікаво, що Руслан Лемак робити ніколи не продає – або залишає їх собі, або віддає на згадку друзям, бо переконаний, що «залізні сюрпризи» є кращими подарунками за будь-який грошовий приз. Особливо йому подобається радувати дружину квітами, які ніколи не в’януть. Такі залізні троянди привабливі у всі пори року… Найбільше ж «металевих» шедеврів умільця з міста над Тисою нині у Празі.

Звичайно, як усі люди, закохані у свою справу, має хустський коваль і творчі плани, але вони стосуються не відвідин різноманітних виставок чи фестивалів, а реалізації певних виробничих задумів.

-Я людина дуже зайнята, часу для поїздок не вистачає, хоча досвід інших мене, безумовно, цікавить. Проте хочеться більше часу виділяти саме мистецтву вогню і заліза. Бо ж якщо в голові з’являється якась цікава задумка, ні їсти, ні пити не можу, поки вона не стане об’ємною реальністю. Так було й із макетом Хустського замку. Історія приваблювала мене з дитинства, завжди притягував овіяний легендами таємничий силует фортеці. Тож захотілося мати свою, маленьку цитадель. Ночами не спав, малював ескізи, розмірковував, як краще «виліпити» фортецю. Коли ж зробив  – заспокоївся, – зізнається умілець.

Наразі пан Руслан мріє відтворити і деякі інші закарпатські замки. Крім того, йому хочеться більше працювати над авторськими залізними виробами, тож сподівається, що невдовзі викує ще чимало ексклюзивних речей.

Марина АЛДОН