Гомеопатія – медицина за межами розуміння

Гомеопатія – це альтернативний напрям медицини, який з’явився в Європі в кінці ХVIII століття. Винахідник гомеопатії, німецький лікар Самуеле Ганеман, досліджував, як впливають на організм малі дози препаратів, що викликають симптоми, аналогічні симптомам захворювання.

В Україні гомеопатія офіційно визнана, її викладають у медичних навчальних закладах. Разом з тим МОЗ кілька разів публікувало на своєму сайті статті стосовно неефективності цього напряму медицини.

Варто зауважити, що гомеопатією в нас можуть займатися тільки дипломовані лікарі, на відміну від інших держав, де допускається нелікарська освіта. В Україні це можуть бути медики різного фаху: хірурги, педіатри, терапевти, невропатологи, представники нетрадиційної медицини. Основою для прийняття в школу гомеопатії, крім лікарського диплома, є ще й обов’язкові 10 років стажу за спеціальністю в традиційній медицині. Щоб стати гомеопатом лікар має навчатися протягом трьох років.

На Закарпатті медики, які використовують гомеопатію, є переважно учнями Київської гомеопатичної школи. Ми поспілкувалися з Тетяною Маркович, ужгородським терапевтом, що застосовує в лікуванні гомеопатичні методи. Її стаж у цьому напрямі медицини – близько 15 років, і ще протягом 15-ти вона працювала дільничним терапевтом. З 2003-го Тетяна Іванівна стала членом Асоціації гомеопатів України, а згодом членом Асоціації гомеопатів Європи.

Зацікавлення цією сферою медицини в пані Маркович виникло через переплетіння різних обставин, адже гомеопатія – це в першу чергу бажання лікаря знати більше, ніж йому дають у базовій школі. Тетяна Іванівна розповіла, що одного разу була на виклику у 80-річного чоловіка, який мав купу побічних дій від різних ліків. Відповідно лікувати його було дуже важко, а в той час якраз лютував сезон вірусних інфекцій.

– Він сказав: «Доктор, дайте мені щось таке, від чого погано не буде». Це зрозуміло, адже коли старенький приймав аспірин у нього починалися кровотечі, коли щось інше – розлад шлунка, біль у нирках. Випадково того дня я була в аптеці й купила звичайні гомеопатичні крупинки відомого препарату. Тож вирішила віддати їх моєму пацієнту, хай спробує. Уявіть собі, яким було моє здивування, коли він через добу дзвонить мені й каже: «Тетяно Іванівно, я не вірю, що такі ліки є: температура впала за добу, нема ніяких побічних ефектів, почуваюся набагато краще, ніж до хвороби», – згадує лікар.

Саме тоді майбутній гомеопат уперше задумалася, чому ж їй невідомо, що входить до складу тих крупинок: «Як це я, лікар з вищою освітою, не знаю таких речей». Після цього, перебуваючи на звичайних курсах з лікування хвороб внутрішніх органів, вона знайшла нову для себе книгу під назвою «Гомеопатична терапія».

– Коли я її прочитала, то не усвідомлювала, як це можна зрозуміти і яку систему скласти в тому всьому. Тоді почала читати про це більше, про рослини, які використовуються в гомеопатії. Деякі книги були написані дуже творчо, ніби їхній автор не лікар, а письменник. Тоді я зрозуміла: хочу знати про це ще більше! – каже пані Тетяна.

Після завершення підготовки, яка дозволяє працювати в цій сфері офіційно, Тетяна Іванівна почала вести прийом як гомеопат. Жінка не робила ніяких оголошень на дверях свого кабінету, навіть вивіски не мала, адже була впевнена: хто потребуватиме її допомоги, і так знайде! Так і сталося.

Лікар зауважує, що коло гомеопатів в Ужгороді дедалі збільшується. Наразі серед них є і акушер-гінекологи, і неонатологи, і сімейні лікарі, і педіатри, і реаніматологи, і стоматологи. Гомеопатія може використовуватися в будь-якому напрямі традиційної медицини як основна та як допоміжна для тих, хто не має змоги лікуватися звичайними ліками, адже має безліч алергій.

– Величезна кількість людей отримують чудові результати. Спочатку я дивувалася, коли поріг мого кабінету переступав хворий, що задихається й має великі проблеми з дихальними шляхами, а через три місяці все зникало, хоч я призначила лише маленькі крупинки «Натріум сульфурікум». Я в жодному випадку не відкидаю важливість класичної традиційної медицини, з якої ми всі вийшли, але коли ти вже знаєш гомеопатію, то розумієш, що можна регулювати лікування трохи інакше: не робити з людей пацієнтів, а пацієнтів перетворювати знову на здорових людей. На превеликий жаль, у класичній медицині, якщо тобі одного разу вже призначили гіпотензивні препарати, то ти їх прийматимеш решту свого життя. Гомеопатія має на меті протилежне: можна жити по-іншому й лікуватися по-іншому, – наголошує Тетяна Іванівна.

Важливо зрозуміти, що гомеопатія має свою методологію призначення, виготовлення препаратів, чітко розроблений метод, який існує понад 200 років. За цією методикою ліки роблять до сих пір, вони не змінюються. Як правило, гомеопати випробовують препарати на собі, і вся школа гомеопатії стоїть на тому, що є живі люди, які на собі ці ліки перевірили й побачили їхню ефективність.

Основний принцип гомеопатії можна передати однією фразою: «Подібне лікується подібним». На практиці це розшифровується так: підбираються ліки, котрі в здорової людини викличуть симптоми, які потрібно лікувати в хворої. До прикладу, здоровій людині дають аконіт чи беладонну, найбільш поширені препарати, які викличуть у неї підвищення температури, тиску, почервоніння щік, активний збуджений стан та страх. І за реакцією, визначеною на здоровій людині, знаходять ліки для хворої.

При цьому не варто плутати гомеопатію з фітотерапією. Схожість є тільки в основі препаратів – рослинах, але в гомеопатії, крім них, використовують ще й мінеральні речовини, усю таблицю Менделєєва можна знайти в ліках. Усе, що є в природному, натуральному стані, застосовується в гомеопатії – і рослинного, і тваринного походження. Є препарати із бджілки, мурашки, навіть отрут змій та рослин.

– Хвороба, вона ж яка? Отруйна. Тому для лікування ми й даємо отруту, виганяємо токсини, що отруюють наш організм. Такий гомеопатичний препарат виштовхує хворобу, і його дія на цьому закінчується, – констатує лікар.

Варто згадати, що гомеопатію часто використовують при онкологічних захворюваннях як реабілітаційний засіб, щоб допомагати людям після опромінення, оперативних втручань.

В Україні гомеопатам законодавчо заборонено лікувати хворих з гострими психозами, відкритою формою туберкульозу, венеричними недугами та станами, при яких не з’ясоване походження високої температури.

Тетяна Іванівна розповідає, що недавно мала пацієнтів, хворих на кір, які вилікувалися без медикаментозного втручання, навіть без вакцинації, і не мають жодних ускладнень. Лікар зауважує, що такий метод у медицині має право на існування і ніяка перешкода не повинна стояти на його шляху. Гомеопатія завжди боролася за своє існування з тими, хто її не розуміє. У прихильників цього методу лікування інший погляд на людину – вони бачать її інакше.

Гомеопатам дуже часто закидають використання принципу «плацебо». Тетяна Іванівна зауважує, що лікар сам має визначити, чи давати хворому ліки часто, чи, можливо, це потрібно робити лише раз на тиждень. У кожному організмі закладені механізми самозцілення, головне – уміти їх включити.

«Якщо ми не все розуміємо, то це не значить, що його немає» – таке твердження можна застосувати до багатьох моментів життя, і звісно, гомеопатія не є винятком. Якщо людина зневірилася в традиційній медицині, чому б не спробувати щось інше?

Вікторія КОПИНЕЦЬ