Дивовижні гості, які обрали Закарпаття

У них неможливо не закохатися. Маленькі, жваві та дуже гарні.

Рідкісна пташка на скелях радванського кар’єру

Ідеться про рідкісну пташку – гірську вівсянку. Здивуванню багатьох не було меж, коли побачили її в Ужгороді, а точніше на радванському кар’єрі. Чому пернаті обрали саме цю місцину, не важко здогадатися. Ці пташки люблять гніздитися біля води, будь то струмок, озерце чи гірська річка. Уламки скель або великі камені також є для них важливим атрибутом. До того ж тут затишно, багато дерев і чагарників, а комашки, які живуть у їхній корі, є основним кормом для цих пташок.

Першовідкривачем гірських вівсянок в Ужгороді став відомий закарпатський бьордер Євген Ман. За його словами, зграйка цих диво-пташок прилетіла до нас ще місяць тому. Цей справжній гірський птах є абсолютно рідкісним видом для материкової України. Гніздиться в горах Криму. Ареал виду обіймає Північно-Західну Африку, Португалію та Іспанію, гірські райони Франції, Італії, Німеччини, Балканський півострів.

Пташка зовсім невеличка, завбільшки з горобця. Довжина тіла сягає 16 см. Розмах крил – 21,5–27 см, а вага 19–28 г.

Має рудувате черевце, а на голівці та крилах темні поздовжні смужки. У самця в шлюбному вбранні голова, шия і воло сірі, надбрівні смуги, які проходять через очі, чорні. У позашлюбному оперенні на голові й волі бурий відтінок. Самка подібна до самця в позашлюбному оперенні, смуги на голові темно-бурі, низ рудуватий, на боках вола і грудей темні риски. Молодий птах вохристий, із темною строкатістю, за винятком грудей, черева і підхвістя.

Вважається, що ця пташка називається так тому, що дуже полюбляє вівсяні зерна. Хоча насправді вона їсть не лише овес, а й дрібних комах та їхні личинки. Серед насіння рослин споживає, зокрема, плоди вербозілля. Вигодовування пташенят здійснюється здебільшого комахами.

Надзвичайно цікаве розмноження цих пташок. Самці починають співати з моменту появи (в різні дати березня) і до останньої третини липня. Розбивка на гніздові пари відбувається, як тільки прилітають самки. У густонаселених частинах гір окремі гнізда вдається знаходити за 80–150 м одне від одного. У гніздовий період самці співають протягом усього світлого часу доби. При співі вони особливо охоче сідають на камінь або невелику скелю. Гніздо майже завжди будується на землі, під навислим каменем або біля його основи, нерідко також під кущиком чи пучком трави. Досить майстерна споруда розташована в природній заглибині в ґрунті або неглибокій ямці, яка викопується самою пташкою. Гніздо має два шари: зовнішній (пухкий), що складається з грубішого рослинного дрантя, серед якого багато широкого листя злаків, іноді моху та ялівцю, а також внутрішній – із тонших стеблинок злаків. Майже в усіх гніздах (у лотках) можна знайти грубе волосся гірських ссавців: козерогів, борсуків, іноді трапляється й кінський волос. Коли самка зайнята спорудженням гнізда, самець прямує за нею і виспівує свою пісеньку.

Завершені кладки містять зазвичай 4 або 5 яєць правильної форми (яйцеподібної). Шкаралупа гладка, але блиск її слабкий. Основне тло яйця досить сильно варіює – від сірувато-білого до світло-свинцево-сірого. Воно густіше чи рідше розмальоване мітками, завитками й тонкими ниткоподібними лініями. Протягом літа вівсянки мають два виводки. Відкладання яєць відбувається в ранкові години. Насиджують переважно самки протягом 13–14 днів. Розмноження, у зв’язку з гніздуванням на великих висотах, загалом досить пізнє. Пташенята проводять у гнізді 10–12 днів, годують їх обоє батьків.

У деяких районах Європи чисельність гірської вівсянки зменшується, зокрема, через скорочення оптимальних місць для гніздування та здобуття поживи. Вид оберігається Бернською конвенцією.

Чи залишаться тут вівсянки для виведення пташенят, ніхто не знає. Усе залежить від того, наскільки комфортно вони будуть почуватися, чи сприятимуть їм природні умови нашого краю. Але дуже хотілося б, щоб це була їхня домівка. Адже така рідкісна пташка є своєрідною окрасою природи. А людям потрібно зробити все від них залежне, щоб оберігати пернатих і всіляко їм допомагати.

Христина БІКЛЯН

Фото О. Ващук