«У моїй сумочці завжди можна знайти гачок та нитки»

«Знаєш, так чудово, коли в тебе є хобі, коли є щось, що змушує тебе радіти, змушує тебе з нетерпінням чекати наступного тижня, розмальовує звичні, сірі будні!»

Сесілія Ахерн.

Я завжди вважала людей, котрі знайшли себе в якійсь справі, справжніми щасливчиками. У них є певне захоплення, що наповнює їхнє життя сенсом. Вони можуть оглянути свої роботи, результати власної праці та оцінити її. Вони оберігають і плекають ці витвори, наче рідних дітей.

Розмова з такими людьми завжди захоплююча, вони розповідають про своє хобі з таким величезним задоволенням, радістю, з таким невгамовним натхненням, що їх хочеться слухати і слухати. А опісля розмови з ними на душі стає спокійно та затишно.

Отож до вашої уваги розповідь про дівчину, яка за допомогою гачка та нитки творить неймовірні іграшки й одяг, а також інші не менш цікаві речі, наповнені теплом та любов’ю. І хоча Тіміка працює вчителькою іноземної мови в школі, найулюбленішим своїм заняттям вважає в’язання.

– Усе почалося з того, що я в’язала писанки. Основних елементів рукоділля мене навчила бабуся. Коли мама зрозуміла, що я цим дуже захопилася, то купила мені книгу, яка далі розширювала мої знання та вміння.

Одного разу я дуже захотіла в’язану сукню. Шукала її скрізь, але не могла знайти. А ті сукні, які бачила, мені не подобалися. Тоді я порадилася зі своєю знайомою, і вона сказала дуже цікаву річ: якщо я можу в’язати писанки, то обов’язково зможу зв’язати собі сукню. Ці слова я зрозуміла буквально, тож невдовзі мені це вдалося.

Сукню зв’язала майже без швів, вони були тільки на рукавах. Коли я знову зустрілася із знайомою й показала їй готовий виріб, вона була приємно здивована.

Після цього асортимент речей, які в’язала дівчина, лише розширювався.

– Я в’яжу все, що лише можна. Це і іграшки, і сукні, і шапочки для немовлят з їхніми іменами, пінетки. Якщо чесно, то я навіть не можу всього перелічити.

Про те, скільки часу витрачається на в’язані вироби, Тіміка з усмішкою відповіла, що це залежить від натхнення.

– Наприклад, для того, щоб зв’язати ляльку, потрібен приблизно день, але це за умови, що ніхто не буде мене відволікати. Має значення також розмір виробу. Насправді, якщо в’язати ляльку без того настрою, що потрібен, то вона вийде не така, як очікувалося. Тому якщо нема натхнення, краще не приступати до цієї роботи. У кожну іграшку вкладаються тепло й любов, згодом її новий власник неодмінно це відчує.

– А як ти почала продавати свої вироби?

– Сталося так, що коли я зв’язала декілька іграшок і виставила їх у соцмережах, то на них одразу з’явилися покупці. Тоді я й зрозуміла, що на улюбленій справі можна заробляти.

Згодом почала робити іграшки та одяг на замовлення. Одного разу спробувала виставити їх на продаж у Чинадіївському замку «Сент-Міклош», де працює мій чоловік. Якось він зателефонував і сказав, що Марусю продали. (Усміхається).

– Марусю?

– Так, усі мої ляльки мають імена. Я максимально намагаюся їх запам’ятати, щоб передати цю інформацію покупцеві.

– А чи не виникало в тебе бажання поділитися з кимось своїми знаннями? Навчати мистецтва в’язання, наприклад, дітей?

– У мене була така ідея. Виникла думка створити гурток, однак я розумію і з прикрістю помічаю, що рукоділля дітей не дуже цікавить. Більшість свого часу вони проводять в Інтернеті, або ж у когось просто не вистачає на це терпіння.

І даремно, адже дівчина розповідає, що в’язання дуже заспокоює.

– Коли щось мене засмутить, або розізлить, то в’язання заспокоює. Тому не дивно, що в моїй сумочці завжди можна знайти гачок та нитки. Ця справа приносить для мене не лише задоволення, але й спокій. Отже, можна вважати, що вона є доволі корисною.

Сподіваюся, що кожен читач знайде собі справу до душі. Справу, яка кожного дня приноситиме лише радість та задоволення, адже це така величезна необхідність для нас.

Іванна БОНДАРУК