Експерт-мистецтвознавець: "Часто люди несвідомо вивозять за кордон або надсилають поштою культурні цінності"

Тема незаконного обігу культурних цінностей в Україні, зокрема на Закарпатті, в останні роки не дуже часто порушується у ЗМІ. Водночас ідеться про цілу сферу, яка існує й процвітає в нашій державі.

Предмети культури нерідко стають речовими доказами в кримінальних справах, потрапивши до рук правоохоронців при перетині кордону чи в інший спосіб. Тут і постає необхідність відправити річ на експертизу, аби з’ясувати, чи становить вона культурну цінність. У нашій області такі дослідження проводить Закарпатський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України. Чимало цікавих предметів культури, які так чи інакше потрапили сюди, вивчала старший судовий експерт центру, мистецтвознавець-експерт Іванна Шимоня.

– Іванно, розкажіть, будь ласка, які ваші основні функції на цій посаді?

– Я проводжу мистецтвознавчу експертизу об’єктів, котрі фігурують у кримінальних справах. Переважно це крадіжки творів мистецтва та їхня контрабанда, що зумовлено географічним положенням нашої області. Найчастіше потрібно встановити, чи є певний предмет культурною цінністю. У такому випадку проводиться атрибуція, встановлюється час створення об’єкта, наявність пошкоджень, реставраційні втручання, вартість тощо. Для цього потрібно застосувати чимало методів дослідження. Також у Закарпатському НДЕКЦ проводяться експертні дослідження за зверненням фізичних та юридичних осіб.

– Які предмети найчастіше потрапляють вам на дослідження?

– Монети, медалі, ордени, картини, ікони, антикварні ювелірні вироби та зброя, предмети археології, твори декоративно-прикладного й сакрального мистецтва, книги. Інколи люди навіть не знають, що вони відправляють поштою. Можуть надіслати посилкою в подарунок якийсь предмет, а ця річ становить культурну цінність, і тоді її вилучають.

– А з предметів археології що до вас потрапляло?

– Востаннє на дослідженні була річ бронзового віку – мініатюрна амфора, яка досить добре збереглася. Датувала я її візуально, бо, якщо це предмет археології, багато чого видно навіть таким чином. Наприклад, якщо це кераміка, то застосовується порівняльний аналіз з іншими зразками певних археологічних культур. Усе видно по структурі черепка, його кольорі, стилістиці, технології виконання виробу тощо.

– Які методи датування використовуються та які проміжки часу ви можете датувати: це сотні чи тисячі років?

– Можливість датування залежить від об’єкта, його стану збереження та методів дослідження. Найпростіший, звичайно, візуальний метод. Інколи достатньо глянути неозброєним оком, за допомогою лупи чи під мікроскопом, і вже можна зробити висновки. Та часом цього недостатньо, тоді необхідно застосовувати більш складні технічні та фізико-хімічні методи. Проводиться детальний аналіз речовин, металів і сплавів, пігментів та ін. Адже буває, що, на перший погляд, річ є старовинною, має ознаки культурної цінності, а вже при дослідженні виявляється, що це підробка. Наприклад, картину видають як твір XVIII століття, взяли мікропроби з фарби, дивимося по довідниках, а цей пігмент з’явився лише у ХХ чи навіть ХХІ столітті. На жаль, зараз багато підробок предметів мистецтва на антикварному ринку, в музейних і приватних колекціях.

При необхідності застосовуються дослідження в ультрафіолетовому чи інфрачервоному випромінюванні, рентгенографічне дослідження та багато інших. Наприклад, щодо живопису. Якщо картина в ультрафіолетових променях світиться рівномірно, то це свідчить про відсутність реставрації, локальні плями навпаки – вказують на наявність реставрації, забруднення або відсутність лакового шару. В інфрачервоному світлі можна побачити попередній рисунок, котрий є на полотні під шаром живопису. Рентгенографічне дослідження може показати, чи були якісь підписи або щось додаткове між малюнком або живописним шаром. Буває навіть, одну картину затерли, замалювали, зробили ґрунт, і зверху вже інша картина. А через звичайний рентген, який є в лікарні, можна це побачити. І навіть буває так, що картина, котра знаходиться під новим шаром, є більш цінною, ніж та, що зверху на ній.

Коли працюємо з монетами, визначається багато показників. Вага та техніка та технологія виготовлення є одними з важливіших. Враховується і майстерність виконання. Це все добре видно під мікроскопом. Однак якщо є якісь сумніви, наприклад, коли це золоті монети, то проводиться хімічний аналіз їхнього складу. Наприклад, візуально, монета є римським срібним денарієм, а рентгенофлуоресцентний аналіз, котрий показує склад хімічних елементів, виявляє більший відсоток алюмінію та інших домішок, зокрема металів, які є вже сучасними, і вони апріорі не існували в ті часи. Що і свідчить про те, що предмет не аутентичний.

– Який із сучасних методів можна вважати найточнішим?

– Усе залежить від об’єкта дослідження. У сфері археології це радіо-вуглецевий аналіз. Він показує приблизний вік пам’ятки. Наскільки я знаю, щоб провести такий аналіз, предмети відправляють у Київ.

– А взагалі, що вважається культурною цінністю? Де та межа, яка відрізняє її?

– По-перше, у нас є законодавство, яке визначає ознаки культурної цінності. Хоча, на мою думку, воно досить недосконале й неповне. Враховується не лише датування. Річ може бути відносно новою, важливими є її унікальність, майстерність виконання, матеріали тощо. Існує багато критеріїв. А може бути предмет старовинний, але він не становить культурної цінності. Суттєво впливає стан збереження. Визначення цього питання залежить від компетентності фахівця.

– А якщо людина везе предмет, який є культурною цінністю, але не знає про це?

– Таких випадків дуже багато. Наприклад, іноземець може щось купити в Україні, не знаючи, що це за предмет, і намагатися вивезти. Усім відомо, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Предмет вилучають, окрім того, передбачено штраф, а в деяких випадках позбавлення волі.

– На Закарпатті яка ситуація? Чи часто вивозять звідси культурні цінності?

– Закарпатська область має кордони з чотирма країнами, і це, безумовно, впливає. Але ситуація з незаконним обігом культурних цінностей по всій Україні не дуже позитивна.

– Тоді для порівняння, яка ситуація із регулюванням обігу культурних цінностей у нас і в західних країнах?

– У західних країнах, звичайно, краща. Там узагалі досить суворий контроль за обігом культурних цінностей та їхнім обліком. Існують спеціальні реєстри речей, які є викраденими та перебувають у розшуку. І цим займається не лише держава, а й приватні структури. Самі люди виявляють ініціативу в цьому напрямі, аби зберегти свою історичну й культурну спадщину. Тоді як в Україні багато чого не врегульовано навіть на законодавчому рівні. Не кажучи вже про реєстри і т. д. На українське мистецтво є попит на популярних світових аукціонах високого рівня.

Вивозять твори мистецтва різними методами. Окрім того, що приховують від митного огляду, буває і така схема: ввозять у нашу країну копію й отримують довідку, що це копія, яка не є культурною цінністю. А звідси з цією довідкою вивозять оригінал. Тому важливо залучати кваліфікованих фахівців при огляді й за необхідності проводити експертизи.

Розмовляв Руслан ФАТУЛА