Непроста заробітчанська доля – як закарпатська вчителька стала прибиральницею

Дуже часто люди з вищою освітою, навіть з кількома дипломами, змушені їхати на заробітки. Їх не зупиняють ні важка праця, ні зміна статусу, ні величезна відстань від родини – усе це вони готові стерпіти заради усмішки своїх дітей, їхнього щастя та добробуту.

Наша сьогоднішня героїня – пані Андрея – народилася в мальовничому місті над Латорицею. Вона закінчила хімічний факультет одного з найпрестижніших вузів країни – Києво-Могилянської академії, але після навчання вирішила не залишатися в столиці. Причиною такого важливого рішення в житті дівчини стало кохання – ще зі школи вона зустрічалася з хлопцем, який чекав на неї в Мукачеві. Невдовзі після повернення до рідного краю молода пара одружилася.

Жінка часто жалкувала про тодішнє рішення, адже якби вона залишилася в Києві, то, можливо, її життя склалося б зовсім інакше. Після весілля Андрея дуже швидко завагітніла і народила сина Тараса, а через 1,5 року ще й донечку Ельвіру.

«Чоловік залишив нас після чотирьох років шлюбу – не витримав «зваленої на нього відповідальності», але так, непевно, було й краще, адже мирися з його постійними зрадами я вже сил не мала. Тоді в нас з малечею постала гостра проблема – нестача коштів. Я дуже швидко знайшла роботу – влаштувалася вчителькою хімії в школу. Хоч заробітна плата була й невисока, але я відчувала, що це і є моє покликання – відкривати дітям цікавий світ складної науки», – розповідає Андрея.

Наступні 10 років свого життя жінка паралельно працювала на двох роботах, адже прожити на ті гроші, які вона заробляла, було дуже складно. Сім’я ледве зводила кінці з кінцями, а колишній чоловік навіть і не пам’ятав, що в нього є діти.

Плинув час, донька та син дорослішали, витрати збільшувалися, і Андрея почала думати про те, потрібно їхати заробляти гроші за кордон.

«Я завжди була переконана, що діти обов’язково мають навчатися, але коштів для цього не мала. Через знайомих знайшла роботу в одній сім’ї в Італії, їм потрібна була хатня робітниця. Я вирішила спробувати, але не на довгий період – з роботи не звільнилася, поїхала в літній період на три місяці. У мене не було впевненості, що зможу такий тривалий час бути далеко від дітей, тим більше, що залишила їх самих. Мої батьки на той час уже померли, тому попросила подругу навідуватися до них», – каже жінка.

Приїхавши на роботу, Андрея поринула у світ важкої праці, де кожен гарує як віл з ранку й до пізнього вечора. Родина, в якій працювала, була ніби й привітною, але господарі завжди пильнували жінку та вказували їй на найменші промахи: то вона сходи повитирає не так, то пилюку десь знайдуть, то вікна миє не кожного дня. Жити там було дуже важко, але закарпатка продовжувала терпіти й постійно молилася за своїх дітей.

Три місяці минули швидко, і Андрея повернулася додому. Вона добре заробила: щоб отримати таку суму тут, в Україні, мала б працювати щонайменше два роки. Тоді жінка остаточно зрозуміла, що забезпечити дітей зможе, лише працюючи за кордоном.

«Я вирішила звільнитись і знову поїхала в Італію. Знайти роботу виявилося не складно, адже вакансій прибиральниць було багато, а я іншого й не шукала – мову не знала, та й кращої перспективи для себе не бачила. Нова родина була набагато приязніша і платила більше. Тоді я вирішила почати оформляти документи й для дітей, щоб з часом вони теж змогли жити в Італії», – розповідає жінка.

Майже через рік діти Андреї переїхали до неї. Жінка орендувала невеличку однокімнатну квартирку, де вони всі спали на одному ліжку, але була безмежно щаслива, адже син та донька нарешті були з нею. Звісно, працювати вона почала ще більше, бо оплачувати рахунки й утримувати одразу трьох коштує немало.

«Попри те, що я дуже мало спала й страшенно виснажилася, у мене була ціль, для досягнення якої робила все: нарешті мої Тарас та Ельвірка матимуть хорошу освіту. Через рік діти ідеально вивчили італійську й говорили не гірше за місцевих, а Тарас почав підробляти в магазині та допомагати мені. Наразі він відвідує підготовчі курси для вступу до вузу і мріє стати інженером. Ельвіра вчиться в італійській школі та захоплюється малюванням. Що з цього всього буде, я ще не знаю, але підтримаю будь-який вибір дітей!» – додає Андрея.

Жінка була змушена відмовитися від своєї мрії, однак анітрохи через це не переймається, адже вона в першу чергу мама і має думати про майбутнє дітей. Разом з тим Андрея впевнена, що повертатися до Закарпаття не хоче, бо для неї краще вже працювати прибиральницею, але отримувати за це достойну платню.

Вікторія КОПИНЕЦЬ