В Ужгороді освятили три пам’ятні дошки загиблим в АТО. ФОТО

У п’ятницю, 6 травня, на фасаді Ужгородської ЗОШ № 6 встановили й освятили пам’ятні дошки трьом випускникам цієї школи – Віталію Постолакі, Олександру Капушу, Сергію Мартину які віддали свої життя захищаючи територіальну цілісність та незалежність України у війні з російським агресором. На урочисту лінійку з цієї нагоди зібралася учнівська та педагогічна спільнота школи, рідні, друзі загиблих, бойові товариші.

Встановлення трьох меморіальних дошок стало можливим завдяки добрій волі та фінансовій підтримці друзів, учнів та їхніх батьків. Директор школи Богдан Кіштулинець переконаний, що «ці дошки щодня нагадуватимуть учням, якою дорогою ціною дається нам мирне життя, безтурботне навчання у школі. Вірю, що діти намагатимуться бути гідними героїв України, як навчалися у тій самій школі, сиділи за тими ж партами, що й вони».

Ужгородська школа № 6 «лідирує» серед шкіл краю, які втратили своїх колишніх учнів – їх тут аж троє. Кожен із них був героєм. Справжній патріот Віталій Постолакі (позивний – «Апостол») якось розповідав, що це прізвисько йому дали не тому, що воно співзвучно з його прізвищем, а тому, що бойові товариші вважали його своїм заступником. Коли почалась війна, Віталій попросився на схід. Там його призначили начальником розвідувального підрозділу 128-ї гірсько-піхотної бригади. А повернувшись у відпустку додому, розповідав, що за голову Апостола сепари обіцяють 20 тисяч. Коли повернувся на фронт, ситуація в Дебальцевому була дуже напруженою. Розповідають, що він потрапив у засідку і перегукувався зі своїм підлеглим. Коли не почув його голосу, вискочив, і потрапив під мінометний вогонь… Додому повернувся вже в цинковій труні.

Мати Віталія Калина Постолакі, колишня вчителька німецької мови цієї ж школи, розповідає: «Мій син завжди мріяв бути військовим. У 1981 році закінчив цю школу, вступив до університету, працював на різних відповідальних посадах. А його мрія стати військовим збулася, коли на сході розпочалася війна. 12 лютого 2015 року Віталій, ніби прощаючись зі мною, двічі телефонував мені – зранку і після обіду. Після цього наша розмова з ним закінчилась назавжди».

Олександр Капуш народився 27 липня 1991 року. Після мобілізації воював у складі 15-го батальйону закарпатської 128-ї бригади, був старшим механіком, водієм. Хлопець героїчно загинув під селом Чорнухіно на Луганщині внаслідок потрапляння осколку від снаряду у скроню. На своїй сторінці у фейс-буці залишив пост: «Рабів до раю не пускають»…

Серед загиблих українських військових поблизу міста Щастя 17 червня 2014 року був і 23-річний ужгородець Сергій Мартин – механік, водій 128-ої гірсько-піхотної бригади. Після закінчення школи хлопець мріяв про роботу в правоохоронних структурах, тому й пішов до ЗСУ за контрактом. Молодший брат Василь розповідає: «Спочатку проходив курс бійця в навчальному центрі «Десна», потім служив у розквартированій частині в Ужгороді. У лютому цього ж року одружився із коханою дівчиною Юлею. Через місяць його частину передислокували на Чернігівщину, а 21 травня, у день народження Сергія – на Луганщину. Тут він зі своїми побратимами здійснював чергування на блок-постах та патрулювання колон військовиків, задіяних в зоні АТО». 18 червня хтось зателефонував у двері їхньої домівки. Мати подумала, що то молодшому сину принесли повістку в армію. Однак з військової частини повідомили про загибель Сергія.

Калина Постолакі, висловлюючи щиру вдячність усім, хто долучився до встановлення меморіальної дошки полеглим, і тішиться, що пам’ять про героїв не забута. Тим паче, що двоє класних керівників школи зголосилися разом із учнями взяти шефство над могилами загиблих випускників. Мужня жінка каже: «Так, наших синів немає серед нас, але вони завжди будуть серед нас у нашій пам’яті, у наших думках і наших снах. Символічно, що ці пам’ятні дошки відкривають напередодні 9 травна – дня Перемоги. Вірю, що ця нікому не потрібна війна нарешті закінчиться».

Оксана ДУДАШ. Фото автора.