Чому з великодніх розваг залишилися тільки поливанки?

Великдень вважається суто родинним святом, тому після освячення закарпатці завжди розговлялися в сімейному колі, смакували великодніми наїдками, зокрема паскою, шовдарем, сирною грудкою, яйцем.

Як потрапезували, старші люди лягали відпочити, бо після Всеношної та Божественної літургії були трудні (натруджені, втомлені). А молодь збиралася біля церкви на ігри та забави. Першого дня не ходили в гості, а лише в наступні два. Прикро констатувати, але правди ніде діти: більшість великодніх звичаїв, традицій, розваг залишилися в історії.

Без бавки був би сумний Великдень

Наші баби-діди говорили: «Без бавки був би сумний Великдень». І були праві. Хлопці й чоловіки влаштовували свої розваги окремо від дівчат, лише з 20–30-х рр. ХХ ст. почали організовувати спільні ігри біля церкви чи на цвинтарі.

У всі три дні свят сільська молодь традиційно йшла до церкви й гралася в усілякі ігри. Наприклад, на Хустщині «били блишки», на Рахівщині грали в «Букурію» та «Спускайтеся, вишні». Нині радше подадуться на шашлики або залишаться наодинці зі своїми гаджетами.

– Після освячення та трапези за родинним столом післяобідньої пори в нашому селі Копашново Хустського району проводили гуляння, ігри, – розповідає кореспонденту «Карпатського об’єктива» відомий закарпатський фольклорист Іван Хланта. – Біля церкви дівчата водили хороводи, більш відомі як веснянки. Особливо любили грати у сліпака, це гра із зав’язаними очима. Групувалися за віком. Хлопці грали на сопілці із верби. Пищалали, як казали. Мелодія доносилася із різних гуртів, справді було весело й цікаво.

У Малому Раківці, що на Іршавщині, популярним був хоровод «Подоляночка». Наразі дітлахи тільки «Коти ймають». Учасники стають парами. Той, що виконує роль кота, каже: «Задня пара – навпереда». Діти біжать, кіт ловить. Кого зловить, той і буде котом. Якщо не зміг зловити, то залишається й надалі котом.

Чим поливатися: водою, парфумами чи помиями?

У понеділок і вівторок усі ходять один до одного в гості, зокрема, відвідують батьків, бабусь, дідусів, аби виявити їм свою увагу та шану. Маточки (нанашки, хресні матері) дарують хреснятам крашанки, писанки, солодощі, різні подарунки – ляльки, машинки, щось з одягу.

У Великодній понеділок безупинно б’ють у церковні дзвони. Раз на рік до цього може долучитися все парубоцтво. Хоча на дзвіниці господарює дзвонар, але на Великодні свята зробити це може всяк охочий. Кажуть: якщо на Пасху постояти під дзвоном, здоров’я буде міцним цілий рік.

До Великодня кожен намагається придбати обновку. Ця традиція пов’язана з весною, оновленням, пробудженням природи. У закарпатських селах і невеликих містах святкова понеділкова служба, після котрої вірники тричі обходять церкву з хоругвами (павісами), – це чудова можливість для дівчат і молодиць похизуватися новим вбранням. Хоча закарпатські хлопці – ще ті чепуруни. Повернувся із заробітків – купив новий костюм, туфлі, бо до церкви в поношеному й буденному не валовшно (не годиться) йти.

Світлий понеділок називають ще Поливальним, бо цього дня поливаються. Колись хлопці поливали дівчат водою, натомість ті дарували леґіням писанки. Біля церкви з одного боку стежки розміщувалися юнаки та чоловіки, а з іншого – дівчата та жінки. Одна дівчина ставала на стежку, показувала писанку й голосно казала: «Сесе, Іване, твоя». Хлопець виходив на стежку, а дівчина повільно бігла, щоб він наздогнав її і взяв від неї писанку. Потім показували писанки по черзі й інші дівчата, що стояли в гурті, а хлопці, які поливали дівчат, бігли стежкою і брали писанки. У гуцулів раніше парубок вів дівчину, яка йому найбільше подобалася, до потічка або річки й поливав водою, аби була гарна та здорова, а вона йому за це давала писанку.

Тепер поливаються не тільки водою, а й парфумами, і навіть помиями.

У Страбичеві Мукачівського району хлопчики-підлітки йдуть до церкви з парфумами і там поливають маточку, яка за це віддячує писанкою. 85-річна Варвара Тромпак розповідає, що раніше хлопчики поливали багатьох жінок, аби отримати якомога більше писанок. У понеділок у селі поливаються водою. Дівчата «случайно-спеціально» виходять на вулицю, аби їх полили леґіні. Поливаються навіть дорослі, вважається, що неполитий буде короставий. На третій день страбичівці поливаються чим попало. Були випадки, що сусід полив сусідку помиями. За ці витівки ніхто не сердиться.

Закарпатський краєзнавець, доцент УжНУ Іван Сенько записав цікаву легенду про Поливальний понеділок від жительки Келечина Міжгірського району Ганни Коваль: «По Великодню в понеділок поливаються. Се тому, що коли Христос воскрес, то люди раділи й казали одне одному:

– Христос воскрес!

А жиди поливали їх помиями. Аби відмитися від помиїв, обливали себе чистою водою, щоб змити з себе усяку скверну».

Тетяна Грицищук