Інклюзивна освіта на Закарпатті – право на навчання і розвиток дітей з обмеженими можливостями

Історія знає безліч прикладів, коли люди з обмеженими можливостями підкорюють світ, стають відомими та успішними. Такі особистості, як світова рекордсменка з плавання Єлизавета Мерешко, танцюристи Іван та Надія Сіваки, вчений Стівен Гокінг, оратор та мотиватор Ніколас Вуйчич, співак Андреа Бочеллі, та інші довели, що навіть фізичні вади не можуть перешкодити людині жити активним, повноцінним життям і домагатися поставлених цілей. Адже кожен має право на необмежені можливості. Це стосується й освіти.

23 травня народні депутати прийняли Закон про внесення змін до Закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг, який ще називають законом про інклюзивну освіту.

Більшість пересічних громадян не знають, що ж означає цей термін, і запитують: «Що таке інклюзія?» Деякі з них навіть плутають її із системою обслуговування в готелях «All inclusive», тобто «Усе включено». І недарма, адже інклюзія є включенням певних груп людей до соціальних процесів, зокрема до навчання. Тобто особливі діти навчатимуться у звичайних освітніх закладах. Ідеться про малечу з інвалідністю, затримкою психічного чи інтелектуального розвитку, вадами опорно-рухового апарату.

Здавалося б, це здорова ідея. Та чи готова українська школа до таких змін?

Інклюзивні класи в Ужгороді функціонують давно

До прикладу, в обласному центрі Закарпаття загальноосвітні навчальні заклади відвідують 210 дітей з інвалідністю, дошкільні – 19.

За інформацією управління освіти Ужгородської міської ради, інклюзивне навчання в ЗОШ міста здійснюється вже кілька років. Організовується воно за заявою батьків або осіб, які їх замінюють, на підставі довідки ЛКК та протоколу психолого-медико-педагогічної консультації за наявності у навчальних закладах такої можливості. Висновок про безперешкодний доступ дітей з інвалідністю до школи чи садка робиться в кожному конкретному випадку.

«Перший навчальний заклад у місті, який відкрив інклюзивні класи, – це ліцей «Лідер». Нині там функціонують 4 класи, де навчається 8 дітей (по двоє особливих діток у звичайних класах). Окрім цього, один інклюзивний клас є в школі № 16. Минулого року почала діяти дошкільна інклюзивна група в навчально-виховному комплексі «Ялинка», а з 1 вересня там буде інклюзивний клас. Планується також відкрити ще один інклюзивний 5-й клас у школі № 16. Конкретно в цьому випадку батькам дитини, яка навчатиметься там, імпонує, що це невеликий клас. Варто наголосити, що, відповідно до порядку організації інклюзивного навчання, воно здійснюється за умови, якщо в класах ЗОШ нараховується до 20 учнів, а в групах ДНЗ – до 15 вихованців. Тому в Ужгороді не в усіх навчальних закладах можливе відкриття таких класів і груп», – розповідає головний спеціаліст відділу шкіл та дошкільних закладів управління освіти Валентина Кирик.

Крім того, з 1 вересня 2017 року до мережі УЗОШ № 8 включено один спеціальний клас, у якому навчаються учні з особливими освітніми потребами. Там 6 дітей з однаковою нозологією.

Як свідчить світова практика, інклюзивна освіта виправдовує себе. Дитина таким чином інтегрується в суспільство. Завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується її когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток.

Чи готові школи до змін?

Утім варто наголосити, що матеріально-технічне та кадрове забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів Ужгорода є недостатнім. Ідеться про відсутність відповідного допоміжного навчального обладнання, спеціально розроблених навчальних методик та програм, недостатню кількість фахівців, підготовлених для роботи з інвалідами. Що вже казати про непристосованість будівель загальноосвітніх навчальних закладів (у тому числі всередині) для безперешкодного доступу до них учнів з особливими потребами.

Проте останнім часом в Ужгороді значно побільшало звернень батьків щодо навчання їхніх діток в інклюзивних класах, зазначають в управлінні освіти. Крім того, спостерігається певний перехід з індивідуальної форми навчання на інклюзивну.

«Поки що про плоди запровадження інклюзивної освіти говорити рано, – зазначає Валентина Кирик. – Нам потрібно розвивати матеріально-технічну базу навчальних закладів. Зробити нарешті нормальні пандуси, забезпечити діток відповідними підручниками. Адже вони займаються за спеціальною програмою. А про навчання сліпих чи німих діток у звичайних класах поки взагалі не йдеться, оскільки для цього заклади повинні бути спеціально обладнанні та забезпечені відповідними фахівцями».

Ліцей «Лідер» – першопроходець інклюзивної освіти на Закарпатті

Для того, аби побачити на власні очі, що ж таке інклюзивні класи та як навчаються дітки з особливими потребами, ми завітали в загальноосвітню школу I–III ступенів № 20 – ліцей «Лідер». Наразі тут є чотири інклюзивні класи, де вчиться 8 учнів.

«Офіційно інклюзивні класи в нас у школі діють 6-й рік. Але неофіційно вже давно. Оскільки на базі нашого навчального закладу працює громадська організація «Дорога життя». Її педагоги були асистентами учнів, а ми забезпечували навчальний процес. Великий здобуток школи й міста загалом, що наші інклюзивні класи мають асистентів-учителів, – розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОШ № 20 Лариса Гричка. – Звичайно, є потреба також у помічниках дитини. У першому класі ними виступають батьки дитини. Основна мета такого навчання – це соціалізація дітей, щоб вони перебували в соціумі. До позитивних моментів також можна віднести й те, що маємо успіхи у навчанні, звичайно, відповідно до можливостей та діагнозів школярів, які певним чином обмежують їхні можливості. Бо іноді ми вагалися, що краще для цих діток: індивідуальне навчання чи все ж таки інклюзивне».

Як учителі, так і учні зазначають, що школі дуже потрібні ліфт, спеціальні кімнати для відпочинку особливих діток, забезпечення відповідною методичною літературою.

Робота з особливими дітками повинна бути комплексною

«Варто також зазначити, що з особливими дітками корекційні заняття мають проводити вчителі-дефектологи зі спеціальною освітою. Оскільки в нас у штаті не було відповідних працівників, то послуги дефектологів, корекційних педагогів та логопедів нам надає психолого-медико-педагогічна комісія. Тобто плюс нашої школи ще в тому, що маємо таких спеціалістів на місці», – розповідає Лариса Гричка.

У 1-Г класі, куди ми завітали, навчається 22 учнів, двоє з яких – дітки з особливими потребами.

Марина Цімболинець, учитель початкових класів, розповідає, що це малеча з різними нозологіями, тож їхні потреби відрізняються і в навчальному плані, і в супроводі. Дівчинка є інвалідом, а хлопчик має вади психічного розвитку.

«Спочатку було важко. Тим паче, що з інклюзивним класом я працюю вперше і жодної практики спілкування з особливими дітьми не мала. Але з часом ми призвичаїлися. Діти до нас, а ми до них. Переваги інклюзивної освіти в тому, що вона обмежує кількість учнів у класі. Оскільки нас мало, ми наче маленька сім’я. Для цих дітей, повірте, не так важливе саме навчання, як соціалізація. Адаптація учнів з особливими потребами пройшла в нас чудово. Це навіть підтвердив шкільний психолог. Дітям комфортно в класі, і найголовніше, що інші учні добре їх сприйняли і дружать з ними. Так, вони знають про їхні особливості, але, на щастя, жодного разу ніхто нікому цим не докоряв», – ділиться вчителька.

Разом із нею в цьому класі працює асистент. Олена Калайда розповідає, що спочатку завжди важко. Особливо коли ще не визначив зону розвитку дитини.

«Насправді це робота комплексна. Потрібно, щоб працювали не тільки вчитель та його асистент, а й психолог, логопед, корекційні спеціалісти і навіть батьки. Завдання асистента вчителя – донести діткам те, що пояснює вчитель. Такі діти займаються за своєю програмою, яка спеціально розроблена для них. Що стосується атмосфери в колективі, то вона дуже дружня. Учні навчилися опікати й допомагати особливим діткам», – розповідає асистент учителя початкових класів Олена Калайда.

Тож, аби інклюзивна освіта розвивалася, на це потрібно виділяти кошти, адже школи мають бути забезпечені матеріально-технічною базою та кадрами.

На Закарпатті на інклюзивну освіту виділи 6 млн грн, щоправда, чіткого механізму використання цих коштів до сих пір немає. Тож Міністерство освіти обіцяє розробити додаткову постанову, де б чітко пояснювалося, на що мають піти ці гроші.

Насамкінець хочеться додати, що кожна людина на землі має право на щастя. Тому дуже важливо своєчасно допомогти всім, хто цього потребує. Кожна маленька людина почувається потрібною й захищеною, якщо зростає в любові, щодень бачить своїх друзів та однолітків, якщо з нею спілкуються, їй допомагають у навчанні та повсякденному житті. Тому інклюзивна освіта повинна мати майбутнє в нашій державі.

Христина БІКЛЯН