Мати-героїня – не звання, а покликання

Мама…  Усього два склади вміщують усе людське життя. Бо з нею, найріднішою, ми вперше пізнаємо цей світ, з нею проходить наше дитинство, з нею вчимося читати, писати, з нею ми дорослішаємо, обираємо потрібно стежку в цьому житті. І тільки їй довіряємо наші таємниці, радощі та розчарування, бо знаємо: ніколи не зрадить, допоможе і розрадить у будь-якій ситуації. З нею ми сміливо йдемо по цьому життю, і поки живуть наші матері, ми – діти, незалежно від того, скільки нам років.  

Традиційно у другу неділю травня в Україні відзначаємо День матері.

Відповідно до Закону «Про державні нагороди», почесні звання нашої країни, у тому числі й «Мати-героїня», мають статус державної нагороди.

Минулоріч Президент Петро Порошенко присвоїв звання «Мати-героїня» 1085 українським жінкам. Абсолютним рекордсменом за кількістю матерів-героїнь стало Закарпаття. Почесне звання у 2016 році в нашій області отримали 202 закарпатки.

Багатодітна мати – «мати-героїня»?

Детальніше розповісти про те, кому присвоюється почесне звання України  «Мати-героїня», ми попросили начальника управління у справах культури, спорту, сім’ї та молоді Ужгородської міської ради Ольгу Василиндру.

– Почесне звання України «Мати-героїня» присвоюється жінкам, які народили та виховали до 8-річного віку п’ятеро і більше дітей, створили належні умови для їхнього виховання, фізичного, інтелектуального та духовного розвитку, – зазначає пані Ольга. – Насамперед особлива увага звертається на моральні якості осіб, які представляються до присвоєння почесного звання, також конкретні заслуги матері у справі виховання дітей, її авторитет. Важливу роль відіграє  позитивний імідж сім’ї в громаді тощо. Неодмінною умовою  тут є рішення органів місцевого самоврядування про висунення кандидатури на здобуття звання.

Процедура отримання почесного звання непроста. Для цього багатодітній матері або її уповноваженій особі потрібно подати цілу низку документів в органи місцевого самоврядування: заяву, ксерокопію паспорта, копії свідоцтв про народження дітей, довідки-характеристики з місця навчання кожної дитини, акт обстеження умов проживання, соціальний паспорт, довідку про відсутність судимості, документи, що підтверджують наявність освіти дітей тощо.

Надіслані документи розглядаються Департаментом соціального захисту населення облдержадміністрації в місячний термін. У разі підтримки кандидатур багатодітних матерів готується клопотання ОДА щодо присвоєння почесного звання України «Мати-героїня», в обов’язковому порядку погоджується з Міністерством соціальної політики України й подається Президенту України.

Що ж стосується матеріальної винагороди та пільг багатодітним матерям, то з 2008 року засновано одноразову винагороду, яка виплачується всім жінкам, удостоєним цього звання, у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб (станом на 01.05.2017 – 16840 грн). Також багатодітним матерям, яким присвоєно почесне звання України «Мати-героїня», установлюється надбавка до розміру основної пенсії, а саме: 5 дітей – 35%, 6 дітей – 36%, 7 дітей – 37%, 8 дітей – 38%, 9 дітей – 39%, 10 і більше дітей –  40%.

– Протягом 2006–2017 років почесне звання України «Мати-героїня» серед мешканок Ужгорода присвоєно 46 жінкам, – розповідає Ольга Василиндра. – У 2017 році підготовлено клопотання для присвоєння цього почесного звання двом жінкам. Нагородження відбувається в урочистій атмосфері. Особі, удостоєній почесного звання, вручаються нагрудний знак та посвідчення почесного звання.

Моя сім’я – моя надійна пристань

Тож дуже доречною буде розповідь про матерів. І не просто матерів, а жінок-героїнь. Наше перше знайомство було із жінкою, яка народила і виховала 8 дітей. Дивлячись на неї, мимоволі думаєш, що таким і повинно бути щастя. Для неї воно – у дітях, бо саме вони зробили її щасливою.

Ужгородська  сім’я Дзіковських – зразкова багатодітна родина. Мама Олександра цьогоріч буде удостоєна почесного звання «Мати-героїня». Ось що розповідає жінка…

– Заміж я вийшла у 20 років. У 1987-му народила нашу першу дитину –  Юлічку. Буквально через рік – синочка Женю. А потім моїх донечок – Надійку, Віру, Оксану. Тепер уже четверо наших дорослих красунь працюють. Володька, який був п’ятою дитиною в сім’ї, зараз закінчує 9-й клас. Він наше життєрадісне сонечко. Найменші Софія і Сашка – школярки. Софійка вчиться грати на фортепіано, а Сашка – на гітарі. Дівчатка відвідують театральні гуртки й ходять на гімнастику.

Найменшу Сашку, якій зараз 9 років, я народила в 42 роки. Звісно, боялася, думала, що можу й не виносити. Але, на щастя, усе пройшло добре.

Одна моя дочка, Віра, уже вийшла заміж, і ми стали щасливими бабусею та дідусем. Тож наша сім’я – наше найбільше багатство.

У житті було всяке. І складні часи «перебудови», коли багато хто не розумів, як можна народжувати стільки дітей. Але там, де є любов, народжуються діти. У житті нам особливо ніхто не допомагав, хіба що чоловікові батьки, але вони досить швидко померли.

Коли в нас уже було п’ятеро дітей, тесть жартома називав нас баптистами. Ми не баптисти, але віримо в Бога. Якщо б я не боялася Бога, то могла б і не народжувати стільки дітей. Я вважаю, що ми повинні жити так, щоб потім не було соромно ні перед Богом, ні перед людьми.

Коли діти були малі, ми жили досить бідно. Але попри усе вони не озлилися на життя, виросли розумні й самодостатні. Вони комунікабельні та дотепні, з ними цікаво і весело.

Зараз діти дорослі і вже дбають про нас. Піклуються про мою зовнішність і про наш спільний сімейний відпочинок.

Я завжди просила Бога, щоб мої діти були дружні, любили один одного й підтримували. Щоб Всевишній дав мені мудрість, щоб їх розуміти і правильно направити. Бо до когось треба тверду руку, до когось м’якшу.

Світ злий, а коли в тебе є дружня сім’я, то це твоя надійна пристань.

Звичайно, виховувати таку кількість дітей нелегко. Тож я часто нічого не встигаю. Але це нормально, це життя. Мій чоловік завжди мені в усьому допомагає. До прикладу, у нас є така традиція, що він готує сніданки, а я за цей час можу трошки поспати, щоб потім наших найменших вести в школу. Живемо ми всі разом, великою дружньою сім’єю. Тільки Віра, яка вже вийшла заміж, окремо.

З досвіду я точно знаю, що якщо Бог дає тобі дітей, то дасть усе для того, щоб ти могла їх виростити. Так і сталося: мої дорослі діти мають вищу освіту, інші ще навчаються в школі.

Узагалі секрет міцної сім’ї –  це любов. Я не кажу, що ми ідеальні, ми ніколи не сваримося, не ображаємо один одного. Але коли ти любиш, то легко пробачаєш. Я не вважаю себе фартовою, але в одному мені в житті пощастило –  це із сім’єю. Бо найбільше щастя для матері – бачити своїх рідних здоровими та усміхненими…

Що посієш – те й пожнеш

Не менші цікавою є історія життя ще однієї відважної жінки – матері-героїні, яка виховала п’ятьох дітей. Ужгородка Тетяна Роганова розказала нам про своїх дітей, а ще поділилися секретами виховання.

– Після школи я одразу вийшла заміж. Утім змогла здобути вищу освіту, закінчила економічний факультет УжНУ. Свою першу дитину, Діму, я народила у 18 років. А вже через 2,5 року на світ з’явився Тімур. У 2001-му народила третього сина, Єлисея.

Усе життя я і вчилася, і працювала на кількох роботах. Особливо важко з грошима було після розлучення. Потрібно було вчити дітей. На щастя, мені це вдалося, в обох моїх дорослих дітей вища освіта, і вони змогли реалізувати себе в житті. Так склалося, що я знову вийшла заміж. Від другого шлюбу в мене народилося двійко чудових дівчат. Зараз Ніці 12 років, Іринці – 10. Вони ходять у різні школи, бо Ніка – сильний математик, а Іра дуже творча.

Тож загалом у мене п’ятеро прекрасних дітей, старшому 32 роки. Окрім того, маю вже є шестеро внуків.

Кожна моя дитина талановита. Вони розумні, чесні та чуйні. У житті я завжди керувалася правилом: не вимагай від дитини того, що не робиш сам. Тому перш за все в усьому починати потрібно з себе.

Хоч діти мої вже дорослі, я дзвоню їм кожного дня, спілкуюся з онуками.

Була удостоєна почесного звання «Мати-героїня» минулого року. За матеріальну допомогу, яку отримала від держави, ми утеплили хату.

Я ще не пенсіонерка, тому крутимося з чоловіком як тільки можемо. Щоб забезпечити дітей усім необхідним і щоб вони не почувалися гіршими за інших.

Живу я заради своїх синів і доньок. Намагаюся, щоб вони всюди ходили, розвивалися, вчили мови. Ми не знаємо, що таке відпочивати. Якщо діти не в школі чи на гуртках, вони допомагають мені по господарству: вдома, на городі, їдемо по гриби.

Тож дурні думки нам у голову не лізуть, бо нема коли. Узагалі вважаю, що я строга мама. І це не від того, що я їх не люблю. Навпаки, тому що дуже люблю і дуже пишаюся ними.

А найголовніше, вважаю, – знайти підхід до дитини, щоб вона знала, що її люблять і про неї турбуються. Адже кожна дитина – це індивідуальність, у кожної свій характер, свої вподобання, звички і захоплення. Спостерігаючи за своїми доньками та синами, дійшла висновку: однакових дітей не буває. Бо одному дано талант до музики, іншому – до творчості, до точних наук. Але попри це, важливо знайти золоту серединку для кожного. На мою думку, освічена людина має бути багатогранною, і я хочу бачити своїх дітей саме такими. Насамперед для мене важливо, щоб вони виросли хорошими людьми. Тож змалечку закладала в їхні маленькі сердечка любов, щирість, доброту та ласку. Бо що посієш – те й пожнеш.

…Тому матері, не шкодуючи ні сил, ні свого здоров’я, віддають усе найкраще дітям. Це ми прекрасно зрозуміли, знайомлячись і спілкуючись з цими жінками, які народили й виховали стількох дітей. Від такого спілкування одержуєш неймовірний заряд оптимізму та впевненості і ще раз переконуєшся, що покликання жінки на цій землі – перш за все бути матір’ю.

Христина БІКЛЯН