Вишиваний тиждень, або Готуйте, господині, пасхальні рушники

Залишилося кілька днів до одного із найбільших християнських свят. Масштабних приготувань господині ще не розпочали.

Цей тиждень переважно проходить у справах по подвір’ю, дехто робить косметичні ремонти, які не займають багато часу. Православні віряни в давнину саме в цей час білили стіни кімнат та будинок ззовні. Господарі прибирали довкола хати, упорядковували дрова та знімали утеплення з дерев. Але ні в якому випадку не можна було обрізати фруктові дерева. У римо-католиків для цієї важливої та кропіткої роботи відводився особливий день – 25 березня, Благовіщення. Та про цю традицію наступного разу…

Згаданий тиждень знаковий для рукодільниць. Ґаздиньки, які ретельно готуються до пасхальних свят, дбають про вигляд своїх великодніх рушника та кошика, що відіграють таку ж важливу роль, як і продукти, котрі несуть освячувати.

Протягом декількох днів кошики миються, чистяться та добре сушаться й провітрюються. Після цього замінюється їхнє оздоблення. Закарпатські господині дуже талановиті й мають надзвичайно жваву уяву. Тому два однаково оздоблені кошики не те що в місті, а в цілій області не знайти. Цей плетений атрибут доволі змінив свій зовнішній вигляд. Тепер лозова тара набула різноманітних форм та розмірів, а також усіх барв та відтінків. Кошики прикрашають штучними та живими квітами, писанками, кольоровими стрічками…

Однак найважливішою прикрасою, яка прикриває страви по дорозі від хати до церкви, є великодня скатертинка. Вона пройшла довгий та нелегкий шлях становлення. Спочатку це був шматок чистої тканини, у багатших – хустина, де-не-де взагалі не прикривали великодні кошики. Потім на ткані відрізи почали наносити різноманітні візерунки.

Найпопулярніші пасхальні рушники були і є оздоблені вишивкою хрестиком. Узагалі вишивання рушника – це одна із найдавніших не тільки пасхальних, а й інших святкових традицій. Після служби в церкві та освячення їжі вишиваний рушник потрапляв на стіл, де також був у центрі уваги як святкова прикраса.

Тож господині дуже ретельно обирали орнамент та кольорові вирішення для свого рушника. Вони знали, що кожен колір, кожний стібок щось означає. Тож у свою роботу вкладали неабиякий символічний зміст, котрий визначав подальший рік добробуту цієї родини. Слід сказати, що особливо вдалий рушник залишався й на наступний рік, а також на багато подальших. Великодні рушники передавалися з покоління в покоління. Але час невтримно минає, традиції змінюються й осучаснюються.

Нагадаємо, цьогоріч римо-католики та православні християни разом святкуватимуть Великдень. Тож своєрідний парад, виставку, навіть конкурс можна буде спостерігати в Пасхальний день біля всіх церков міст та сіл.

Одні обирають класичні візерунки й кольори. У переважної більшості угорців рушник білого кольору з витонченою вишивкою рішельє або білою гладдю. У закарпатських словаків часто вишивка зображує гілки казкових тюльпанів та інших квітів синього й червоного кольорів. Найширшу кольорову гаму використовують українці та русини. Також однією із особливостей орнаменту на великодньому рушнику є наявність літер «ХВ» (Христос Воскрес) та «ВВ» (Воістину Воскрес). Важливим є зображення писанок. Але тепер можна зустріти на рушниках все, що заманеться. Тут тобі й ангели, і хрест, і церква, а поруч різноманітні квіточки та курчатка… Також зображують Ісуса. Головне, щоб рукодільниця вчасно зупинилася при комбінуванні орнаментів.

Утім незмінною залишається традиція – великодній рушник жінка має вишити сама, вкласти в нього свою душу, свої почуття, поєднати ті кольори та візерунки, які подобаються саме їй.

Останнім часом дуже модним на Закарпатті стало оздоблювати великодній рушник бісером. Він об’ємний і переливається на сонці. Ця робота надзвичайно кропітка, та все ж є час вишити й такий рушник.

Та найголовніше – вишивати рушник потрібно тільки з гарним настроєм. Інакше він нестиме негативну енергетику, і вона пануватиме протягом цілого року в усій родині.

Софія ПЕКАРОВИЧ