Кінотеатр «Ужгород» – унікальна спадщина міста

Ужгородці ще досі пам’ятають, скільки шуму виникло навколо горезвісної «Корони» і якою гострою була  критика  жителів міста щодо будівельних робіт, які там розпочалися. Не так багато сплило часу, як в обласному центрі назрів новий скандал. Цього разу йдеться про колишній кінотеатр «Ужгород».

Мешканці міста з ностальгією згадують про нього, особливо старше покоління. Адже це був дуже популярний заклад для відпочинку й розваг. Кінотеатр не працює вже понад 10 років, тому ужгородців неабияк здивувало, коли в один «прекрасний» день біля будівлі з’явилися вантажівки, наповнені сміттям, старими меблями та будівельними матеріалами.

Як свідчить історія, «Ужгород» – це не просто кінотеатр, а історична пам’ятка світового рівня.

За словами відомої урбаністки, людини, яка добре розуміється на архітектурі модернізму, ужгородки Ліни Дегтярової, будівлю кінотеатру зведено в 1932 році за проектом талановитого кошицького архітектора Людовіта Оелшлеґера (Ľudovít Oelschläger). Спроектована споруда в 1930-му, а саме будівництво розпочалося наступного року на замовлення магістрату міста Ужгорода. Відповідно до проекту, кінотеатр разом з міською бібліотекою складав єдиний комплекс. Наскрізний прохід через будівлю з’єднувався з Пасажем Баті. Загальний кошторис будівництва становив 5,3 млн чеських крон.

Головним підрядником було будівельне підприємство інженерів Гуґо Кабоша й Золтана Орото (Ing. Hugo Kabos a Ing. Zoltán Arató). Столярні та скляні роботи виконувалися фірмою Симона Шпіри (Simon Spira) з Мукачева. Усі електромонтажні роботи й виготовлення систем освітлення доручили фабриці світильників Адальберта Ріхтера (Adalbert Richter ) з міста Їржіков.

Це був дійсно дуже популярний міський заклад. У 30-ті роки тут показували фільми з Чарлі Чапліном, Гретою Гарбо та Марлен Дітріх.  Крім кінопоказів, у залі часто влаштовували урочисті заходи: відкриття, нагородження, концерти. Минали роки, змінювалася влада, а з нею й назви кінотеатру. У часи СРСР заклад отримав нову назву – «Москва».  А в 1990-му її замінили на «Ужгород».

Утім будівля ніколи не втрачала свого мистецького та історичного значення.

«Кінотеатр «Ужгород» побудовано в стилі експресіонізму, – зазначає Ліна Дегтярова. –  У ньому втілені всі головні принципи сучасної архітектури, що зароджувалась у міжвоєнний період: колони-опори, вільне планування, плаский дах, стрічкові вікна та вільний фасад.

Триповерхова споруда характеризується бездоганними пропорціями, прямими лініями й кутами. Рафінований стиль досягнуто завдяки панорамним вітринам першого поверху, оздобленню смугами емальованих глянцевих кахлів простінків стрічкових вікон та надвітринного простору, котрі надають кінотеатру фешенебельного вигляду. Цоколь, колони та портал будівлі – з травертину. Стильні художні деталі – напівкруглий балкон, металеві флагштоки, латунні двері тощо».

Немає сумніву, що в місті знову назріває  гучний скандал. Адже знищити історичну будівлю – усе одно, що зруйнувати серце старого міста, яке є його невід’ємною частиною, його гордістю і красою.

Як відомо, Україна націлилась стати європейською країною, а в Європі, звісно, такого би не дозволили. Там строго визначають, яку частину міста можна реконструювати, а яку перебудовувати категорично заборонено. Не дозволяють самовільно фарбувати фасади будинків, що є історичною цінністю, змінювати вікна, двері, установлювати будь-які конструкції.

Тож ужгородці надсилають скарги до міської влади і просять неодмінного втручання. Хоча подейкують, що кінотеатр «Ужгород» ще у 2012 році дивним чином пішов під приватизацію. Пізніше його продали одній фірмі з Івано-Франківська. Кому будівля належить тепер, поки невідомо. Що планують створити на цьому місці, здогадатися важко.

Зрозуміло одне – потрібно зробити все можливе, щоб історичну споруду не знищили, а реставрували та зберегли для наступних поколінь. Бо красу та винятковість Ужгорода якраз і формують його неординарні будівлі, замки й фортечні мури, вулиці і площі, які дихають загадковістю й давниною та змушують жителів міста берегти і завжди пам’ятати про його унікальну історію.

Христина БІКЛЯН