Куди поділися лавиці зі скверу на Жупанатській в Ужгороді?

Сьогодні у справах була в Ужгороді. Разом з іншими трьома пасажирами вийшла з «шістки» (маршрутки) біля четвертої школи. Надворі запахло весною. Я мала трохи вільного часу і вирішила відпочити у скверику на Жупанатській. Ну не те, щоби відпочити, а посидіти на лавиці, замислитися над життям-буттям у перший день Великого посту, помилуватися архітектурою четвертої школи, Жупанату та залізним конем, який служить гіркою. Чесно кажучи, цей сквер завжди, ще зі студентських років, привертав мою увагу. Любила тут сидіти на дерев’яній лавці, читати книгу чи газету, спостерігати потік автомобільного транспорту, слухати веселий сміх дітвори, які спускалися з гірки.

Та сьогодні мене очікували розчарування. Нема жодної лавиці! Але ж влітку ще були! Куди поділися? Більша частина огорожі відсутня, бетонні плити потріскались, бетонний смітник повний пластикових пляшок та обгорток з солодощів, поруч на землі валялася порожня пляшка з-під пива. Зліва на снігу лежали дві використані новорічні ялинки – одна маленька, друга середня. Дивлячись на них, подумалось: ех, люди-люди, ці деревцята тішили вас, додавали настрою під час новорічно-різдвяних свят, а ви їх так безжалісно викинули, до того ж кинули де попало. Кінь-гірка стояв такий сумний, зажурений, що здавалось, з його очей ось-ось хлинуть сльози. Є від чого плакати – скульптура ржава і в дірках.

Під муром курила молода дівчина. Вона явно ховалася від людських очей. Можливо, за допомогою усамітнення та цигарки дівчина намагалася заспокоїтися, справитися зі своїми емоціями.

Двох школярів, які вийшли зі школи і прямували через сквер, я запитала про зниклі лавиці.

– Їх забрали. Хто – не знаємо, – розвели руками. Хлопці були небагатослівними.

В Інтернеті знайшла сюжет про цей сквер, який у липні торік підготував місцевий телеканал. Журналісти порушили питання знищення недбалістю скверу майже у центрі Ужгорода. Але їх влада міста не почула. Я теж сумніваюся, що мене почують і завтра почнуть наводити тут порядок і ставити лавиці. Але надія таки жевріє, тому пишу і б’ю на сполох: сквер на Жупанатській треба рятувати! Бо ганьба мати такий занедбаний куточок для відпочинку в історичній частині обласного центру.

Тетяна Грицищук, фото автора