Родинні традиції Оксани Ілляш

У родині Оксани Ілляш з Перечина сповідують давню традицію – називають новонароджених іменем святого, аби протягом життя людина мала небесного покровителя та янгола-охоронця. Кажуть: яке дитина принесла собі ім’я, з таким нехай і живе. Побачив світ малюк напередодні чи 12 липня, то суджено бути йому Петром або Павлом. Народженим дівчатам у серпні-вересні дають ім’я Марія, адже у цей період християни вшановують Богородицю – 28 серпня Успіння Пресвятої Богородиці, а 21 вересня Різдво Божої Матері.

Батько Оксани Михайло Желізка народився 22 листопада 1924 року в селі Ворочово. Днем раніше християни вшановують Архистратига Михаїла. Новонародженому також дали ім’я святого.

Оксана народилася 8 травня 1951 року. «Мама працювала в міліції, була партійною. Коли мама була на роботі, тітка, нікому нічого не сказавши, таємно понесла мене до римо-католицького костела Святого Августина в Перечині, де мене похрестили Оксаною-Анною, аби я мала небесну покровительку Святу Анну», – розповідає жінка.

1960 року Желізки переїхали до райцентру. Другого січня наступного року народився син. Оскільки 9 січня – Стефана, то малюка похрестили Степаном.

1 вересня 1971 року Оксана Ілляш народила доньку. Хотіла назвати Роксоланою, але родичі запротестували.

– Я навчалася у Львівському медучилищі, мені дуже подобалося ім’я Роксолана. Думала назвати так доньку. Моя мама каже: «Для Перечина Роксолана – незвичне ім’я. Як дитина буде почуватися з таким іменем серед інших дітей?». З хвилини на хвилину мав прийти священик до хати хрестити, а ми не знали, як назвати дівчинку. Хрещена була Віта, вирішили так назвати і хресницю. Досі жалкую, що не назвала свою доньку Марією чи Мар’яною, адже вона народилася між двома Богородицями, – зізнається пані Оксана.

На Старий Новий рік, 14 січня 1981 року, жінка народила сина.

– Приходить моя тітка до пологового і кричить під вікнами: «Оксано, бабка казала, що дитині треба дати таке ім’я, яке собі принесла». Я відповіла, що нехай не переживають, хлопець буде Василь, – пригадує події 26-річної давнини.

Віталія вийшла заміж за Євгена Ничепоренка з Конотопа. 19 грудня 1996 року народила сина. Назвали Миколою.

– Віта пішла в пологовий, бо відчула, що скоро народжуватиме. Переживала за неї, але того дня мусила їхати в Ужгород зустріти чоловіка, який повернувся із заробітків з Чехії. Як прийшли додому, зібрала речі й пішли з чоловіком до Віти в лікарню. Дорогою зустріли ворочівську процесію, яка поверталася додому після богослужіння. Вірники зупинилися і стали співати «Ой хто-хто Миколая любить». І ми з ними. Вони привітали нас із престольним празником. Коли ми прийшли в пологовий, то медсестра сказала, аби я зайшла до лікаря Горвата. Василь Васильович узяв мене за вухо, я аж злякалася. «Оксано, маєш хлопчика, Миколая», – повідомив лікар радісну звістку. Я була настільки щасливою, що розплакалася.

Другого сина Віталія народила 5 червня 2004 року. Чоловік сказав, що буде Юрій, хоча вже місяць минув від дня Святого Юрія, але в їхній родині також сповідують прадідівські традиції: є чоловіки з ім’ям Микола, Юрій.

19 грудня торік Миколі Ничепоренку виповнилося 20 років. Закінчив коледж в Ужгороді, отримав диплом за спеціальністю «Бухгалтерський облік», продовжує навчання в інституті, водночас працює. Бабка обожнює старшого онука.

– На Миколи в Перечині престольний празник, пішла до церкви, дала на службу за здоров’я Миколки, потім зібралися за родинним столом. З Ворочова прийшла моя двоюрідна сестра Ірина, вона теж родилася на Миколи, тепер мала 65 років. У Ворочові празник на літнього Миколи, 22 травня, тоді йдемо до них, – каже про родинні звичаї наприкінці нашої зустрічі.

Тетяна ГРИЦИЩУК