Інколи впертість визначає долю, або Італійська вдача закарпатської дівчини

Історії пошуків роботи за кордоном бувають різними. Більшість людей намагаються знайти в інших країнах кращі фінансові можливості для забезпечення потреб власної родини. Але є й такі, хто їде в чужі краї не в пошуках заробітку, а для того, щоб побачити світ.

Наталя з досить забезпеченої закарпатської сім’ї, де мама була перекладачем, а батько займався будівництвом, тож ніколи не знала ні в чому відмови. Навчалася в престижному київському університеті, після чого влаштувалася на хорошу роботу перекладачем з англійської та італійської мов. Складалося враження, що її життя ідеальне та прекрасне.

«Минуло трохи часу, і я втратила до всього інтерес, особисте життя теж не складалося. І от одного разу я зустрілася з університетською подругою, яка одразу після закінчення вузу стала працювати в Італії. Вона запропонувала поїхати з нею й трохи відпочити. Я довго вагалася, але все-таки взяла відпустку за власний рахунок і вирушила в дорогу», – розповідає Наталя.

Мальовнича Італія дуже запала їй у серце, проведені там два тижні були чудовими та сповненими прекрасним – архітектурою, музеями, а також вишуканими стравами. Наталія відкрила в собі щось нове й захопилася малюванням. Вона колись займалася в художній школі, але потім це хобі відійшло на другий план.

І от, повернувшись у Київ, Наталя зрозуміла, що готова змінити все своє життя й переїхати за кордон. Оформлення документів зайняло певний час, але врешті-решт дівчина змогла все владнати. Батьки взагалі не підтримували її, особливо переживав батько, вони не розуміли, чому донька хоче все залишити, але потім змирилися. Наталя приїхала в Рим і поселилась у квартирі, яку винаймала подруга. На щастя, мала трохи власних заощаджень і кілька місяців могла просто насолоджуватися «вічним» містом.

«Якось на вихідних подруга запросила посидіти з її друзями в кафе, де вони зазвичай відпочивають. Там я познайомилася із власником закладу, і він запропонував роботу офіціантки на вихідних, бо тоді наплив клієнтів значно більший, ніж у будні. Я погодилася, адже просто так проводити дні гуляючи вже трохи набридло. Домовилися на 12-ту годину наступної суботи. Я прийшла і, весь день бігаючи від столика до столика, майже втратила відчуття часу. Пізно вночі, коли зачинялося кафе, уже ледве стояла на ногах. Але, чесно кажучи, мені сподобалася така робота. Та й заробила я досить непогано – майже 150 євро за зміну. Неділя минула так само. А потім тиждень за тижнем – на вихідних працювала, а в будні відпочивала», – розповіла Наталя.

Батьки постійно питали в неї, чи ще не надумала повертатися додому до нормального життя. Але для Наталі нормальне життя було якраз у Римі. Під час чемпіонату світу з футболу 2014 року вона працювала вже 4–5 днів на тиждень. І саме тоді познайомилася з Луккою, майбутнім чоловіком. Італійці відомі своєю любов’ю до футболу. Одного вечора компанія молодиків переглядала футбольний матч і дуже активно реагувала на перебіг гри. Наталя попросила їх поводитися трохи тихіше. Після матчу один із хлопців підійшов познайомитися.

Наступного дня він знову прийшов і запросив на каву. Наталя незчулася, як її хлопець Лукка вже говорив, що вона має працювати на більш престижній роботі, бо дуже гарна і знає мови. І щоб не бути голослівним, сам знайшов їй вакансію в туристичному агентстві.

На Різдвяні свята познайомив Наталю зі своїми батьками. Вони дуже тепло зустріли її, розпитували про сім’ю, освіту, причину переїзду до Італії. Дівчина познайомилася також із бабусею Лукки. За старенькою багато років доглядала жінка, що виявилася землячкою Наталі. Пані Олю, яка була зі Львівщини, усі вже сприймали як члена сім’ї. Тому українська дівчина Лукки всім сподобалася.

Наталя згадує своє італійське весілля, на якому із посмішкою плакали і мама, і тато. Вони спочатку не зрозуміли, що хлопець, котрий приїхав до них у гості, – майбутній зять. Дочка до останнього тримала інтригу. Батьки познайомилися й одразу знайшли спільну мову, особливо мами.

Тепер Наталя працює дизайнером у тестя на підприємстві, яке займається проектуванням промислових об’єктів. Навички малювання дуже швидко відновилися. І ця робота практично є здійсненням мрії займатися малюванням. А тато весь час говорить, що колись вона не послухалася батьків і правильно зробила.

Вікторія КОПИНЕЦЬ