Чому закарпатці більше не хочуть бути багатодітними батьками

Демографічна ситуація на Закарпатті давно тримається на тонкій межі між стабільністю та поступовим спадом. З одного боку, область і досі входить до числа регіонів України з найвищим рівнем народжуваності. З іншого – загальні тенденції невтішні: населення скорочується, молодь виїжджає за кордон, а економічна реальність дедалі частіше змушує сім’ї відкладати або переглядати рішення про дітей.

Станом на 2026 рік у краї нараховується понад 24 тисячі багатодітних родин. Це велика цифра, яка ще донедавна здавалася б гарантією демографічної стабільності. Але чи справді це так? І чи буде таких родин більше в майбутньому?

Сучасна молодь дедалі частіше мислить прагматично: житло, робота, освіта, витрати на дітей і невпевненість у завтрашньому дні формують нову модель сім’ї. Багатодітність поступово перестає бути мрією – для когось вона стає надто складною відповідальністю, а для когось і зовсім недосяжною.

«Карпатський об’єктив» поспілкувався з багатодітними мамами та молодими закарпатцями, які тільки планують сім’ю, щоб зрозуміти: чому змінюється ставлення до дітей і яким бачать майбутнє родини у нашому краї.

«Бог дає дитину – дає й до дитини»

Для багатьох багатодітних мам на Закарпатті ця фраза – не просто прислів’я, а життєвий досвід, перевірений роками.

Олена Ковач – мама п’ятьох дітей. Її родина живе звичайним сільським життям, де щодня поєднуються турботи, робота і постійна організація побуту великої сім’ї. Найстаршому сину вже 24 роки, він виїхав до Чехії на заробітки. Найменшій доньці – 12, вона ще школярка і живе разом із батьками.

Жінка не приховує: легко не було ніколи. Але й жалю у її словах немає.

«Коли народжувалась перша дитина, я боялася всього. Здавалося, що не впораюсь. А потім життя саме навчило. З кожною наступною дитиною приходить досвід, і вже не так страшно, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – У великій родині найважче – не фінанси, а постійна організація часу і уваги до кожного. Адже кожна дитина має свій характер, свої потреби, свої труднощі. У нас буває по-різному. І сварки, і втома, і безсонні ночі. Але я завжди думаю: діти – це не тягар, а дар Божий. Це моє життя. Якось воно завжди складається. Десь допоможуть рідні, десь підробіток, десь самі витягуємо».

Окрема історія – старший син, який нині живе за кордоном.

«Дмитро поїхав до Чехії не тому, що ми змусили, а тому що хотів кращого заробітку. Каже: мамо, я повернусь, але хочу спершу стати на ноги. І я його розумію. У нас зараз таке життя – молоді треба шукати можливості, – стверджує жінка. – Попри розлуку, сім’я тримається разом: постійні дзвінки, підтримка і відчуття, що всі все одно «свої».

Найменша донька, яка ще в школі, говорить про маму з особливою теплотою:

«Мама в нас сильна. Вона все встигає. І навіть коли втомлена, все одно щось готує, щось прасує, комусь допомагає. Я не знаю, як вона це робить, але вона завжди поруч», – зізнається дівчинка.

Сама Олена додає: головне – не рахувати, скільки сил це забирає щодня, а бачити результат.

«Я інколи дивлюся на них і думаю: це мої діти, моя опора. Вони різні, але вони разом. І це, напевно, найцінніше», – підсумовує багатодітна мама.

«Дітей має бути двоє»

Якщо для старшого покоління багатодітність часто є природним продовженням родинної традиції, то для молодих мам це вже радше виняток, ніж правило. Сучасна сім’я дедалі частіше вкладається у модель «двоє дітей – і достатньо». Це компроміс між бажанням мати дітей і реальними можливостями.

Ірма Поп – молода мама двох дітей: восьмирічної доньки та дворічного сина. Вона відверто каже: на цьому їхня сім’я, ймовірно, зупиниться.

«Я не хочу більше дітей. Це не про любов чи бажання – просто реально складно. Двоє – це той максимум, який ми можемо нормально забезпечити і дати їм усе необхідне, – впевнена вона. – На моє рішення вплинув не лише власний досвід, але й приклад родини. У моєї мами нас було двоє з сестрою. І я завжди бачила, що це більш-менш комфортна модель. Тобто є увага, є ресурси, немає постійного відчуття, що чогось не вистачає».

За її словами, сучасні реалії лише підсилюють цю думку. Вартість життя зростає, а разом із нею – і відповідальність за кожну дитину.

«Зараз усе дороге. Одяг, садок, школа, гуртки – це все великі гроші. І коли ти реально рахуєш бюджет, то розумієш: більше двох дітей — це вже дуже важко витягнути, – каже молода мама. – І справа не лише у фінансах, але й у часі та ресурсі. Дитині потрібно не тільки купити щось. Їй потрібно увагу дати. А коли їх троє чи четверо – ти просто розриваєшся між усіма».

Її позиція – типова для багатьох молодих родин у регіоні. Двоє дітей сприймаються як своєрідна «золота середина»: уже не одна дитина, але ще не надмірне навантаження для сімейного бюджету.

«Одна дитина – достатньо»

Ще більш стриманою у планах на майбутнє є наймолодша група – ті, хто лише починає будувати стосунки і замислюється про сім’ю в умовах економічної нестабільності та невизначеності. Дарина Горват – 21-річна мукачівка, яка незабаром планує офіційно оформити стосунки з коханим. Про дітей вони поки говорять обережно і без поспіху.

«Ми зараз більше думаємо про те, як стати на ноги. Немає свого житла, стабільного високого доходу. Спочатку хочеться забезпечити базу, а вже потім думати про наступників, – заявляє вона. – Ми не проти дітей, але хочемо одного малюка. Неважливо, хлопчика чи дівчинку. Головне – дати йому все необхідне: увагу, освіту, нормальні умови».

Для молодої жінки питання кількості дітей напряму пов’язане з рівнем життя. Вона зізнається: сьогоднішні реалії змушують планувати набагато обережніше, ніж це робили колись.

«Раніше було простіше: більше сімей, менше витрат, інші можливості. Зараз усе інакше. І хочеться не просто народити, а дати дитині старт у житті», – додає дівчина.

Загалом ситуація на Закарпатті показує чіткий перехідний етап у ставленні до багатодітності. Старше покоління ще тримається на традиційних уявленнях про велику родину як норму життя і Божий дар. Проте молодші сім’ї дедалі частіше обирають модель із меншою кількістю дітей або взагалі відкладають батьківство на невизначений термін.

Марина АЛДОН