Як Хустська гімназія №4 перетворює виклики на можливості

Від старих стін до сучасного простору, від загрози закриття – до нових горизонтів. Хустська гімназія №4 сьогодні – це не просто навчальний заклад, а приклад витримки, розвитку і віри в майбутнє навіть у непрості часи. І про нього більш детально – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Боротьба за право на існування

Історія Хустської гімназії №4 досить непроста, незважаючи на те, що учбова установа є доволі «молодою» на тлі інших шкіл нашого краю. Були часи, коли нині гімназія, а раніше – просто дев’ятирічка мала відстоювати своє право на існування. Але в той же час були люди, які не здалися і діти, для яких школа стала другою домівкою.

Заклад, заснований у 1993 році, пройшов шлях від тимчасових класів у чужій будівлі до власного освітнього простору, який сьогодні, попри всі труднощі, залишається осередком знань, розвитку і тепла.

Сучасне приміщення школи відкрилося у 1995 році. Та цей «сучасний» статус – радше умовність, адже навчальний заклад розквартирувалася у старій будівлі і потребує постійної уваги. Проте за роки існування тут зуміли створити середовище, в якому комфортно навчатися і працювати: затишні класи, оновлений спортзал, функціонуюча їдальня, безпечне подвір’я без автомобілів… Усе це результат щоденної праці колективу та підтримки небайдужих.

Із 2014 року гімназію очолює директорка Марія Солоколович – людина, яка вже знала заклад ізсередини, адже перед тим два роки працювала заступницею керівника.

Випробування, які зробили сильнішими

Хустська гімназія №4 неодноразово опинялася перед викликами, які могли поставити хрест на її існуванні. Одним із найскладніших періодів став 2003 рік, коли навчальний заклад фактично опинився під загрозою ліквідації.

«У 2003 році учбову установу намагалися закрити. Йшлося про те, щоб забрати будівлю, а нас приєднати до п’ятої школи. Це був дуже непростий час для всіх – і для вчителів, і для батьків, і для дітей», – пригадує директорка.

Проте школа вистояла. І саме цей досвід, за словами керівниці, став одним із тих моментів, які загартували колектив.

«Ми тоді зрозуміли головне – якщо є команда і є бажання працювати, можна витримати навіть найскладніші обставини», – додає вона.

Не менш непростими стали і останні роки. Стара будівля постійно дає про себе знати: то протікає дах, то тріскаються стіни, то виникають непрості ситуації.

«Був випадок, коли в одному з класів упала стеля. Це був шок для всіх. Але ми не залишилися сам на сам із проблемою. Нам допомогли – і римо-католицька церква, і КМКС. Завдяки цьому ми змогли швидко вирішити ситуацію», – розповідає Марія Соколович.

Велику роль у розвитку гімназії відіграла і міжнародна підтримка. Зокрема, фонд «Ferences Misszió Alapítvány» із Будапешта, який свого часу долучився до впорядкування шкільного подвір’я.

«Вони дуже підтримали нас. А міська рада допомогла з бруківкою. Це був приклад того, як різні сторони можуть об’єднатися заради спільної мети», – зазначає очільниця гімназії.

Ще одним важливим досягненням стало відкриття у 2019 році шкільної їдальні.

«Раніше це було болюче питання. Але завдяки допомозі угорських педагогів із Берегова ми змогли зробити ремонт і запустити їдальню. Тепер діти мають можливість харчуватися в комфортних умовах», – каже директорка.

Окремо варто згадати і спортзал, який було відремонтовано у 2016 році в рамках програми ООН.

«Це був великий проєкт. Частину фінансувала міська влада, частину – міжнародні партнери. Батьки також мали долучитися, але кошти для цього нам допомогли знайти через КМКС, щоб не створювати додаткового навантаження на родини», – пояснює керівниця.

Таких історій чимало. І всі вони є свідченням того, що навіть у складних умовах школа не стоїть на місці, а шукає можливості для розвитку.

Освіта без кордонів

Сьогодні Хустська гімназія №4 – це невеликий, але згуртований освітній простір. Тут навчається 80 дітей, з яких 66 відвідують заняття очно, а решта перебувають на сімейній формі навчання.

Війна суттєво вплинула на життя школи.

«На жаль, багато дітей виїхали за кордон разом із батьками. Це відчутно. Але ми тримаємося і працюємо далі. Для тих, хто залишився, школа має бути прикладом стабільності і підтримки», – наголошує директорка.

У гімназії працює 19 вчителів – команда, яка, за словами керівниці, є головною цінністю закладу.

«Найбільший виклик – це кадри. Нам потрібні педагоги, які володіють і українською, і угорською мовами. Таких спеціалістів не так багато. Але ті, хто працює у нас – це люди, які справді віддані своїй справі», – підкреслює вона.

Освітній процес у гімназії має свою особливість: діти одночасно вивчають декілька мов. Окрім української, учні активно опановують угорську та англійську. Така мовна багатогранність відкриває перед ними ширші можливості – як в Україні, так і за її межами.

«Наші випускники навчаються у провідних університетах України та Європи. І це для нас велика гордість», – з усмішкою зазначає директорка.

Школа не обмежується лише навчанням. Учні беруть участь у конкурсах, олімпіадах, спортивних змаганнях – і часто повертаються з перемогами.

«Ми намагаємося розвивати дітей всебічно. Не тільки давати знання, але й допомагати розкрити їхні таланти», – додає Марія Солоколович.

Особливою гордістю гімназії є можливість для учнів відпочивати влітку на Балатоні.

«Це чудова мотивація для дітей. Переможці конкурсів мають можливість побачити світ, відпочити, набратися нових вражень», – запевняє вона.

Ще одним важливим кроком у розвитку закладу стало відкриття у 2024 році дошкільного підрозділу.

«Ми відкрили дві групи для діток від трьох до шести років. Це не ясла, а повноцінний садочок. Для нас це дуже важливо, адже діти з раннього віку можуть адаптуватися до шкільного середовища», – розповідає керівниця гімназії.

Попри всі досягнення, проблеми залишаються. Стара будівля потребує постійних ремонтів, а нестача кадрів додає труднощів. Проте в навчальному закладі не звикли здаватися.

«Ми не ідеальні. У нас є проблеми. Але у нас є головне – люди, які хочуть працювати, і діти, заради яких це все робиться», – наголошує Марія Солоколович.

Хустська гімназія №4 – це школа, яка розвивається, навіть тоді, коли бракує ресурсів. Школа, яка вчить не лише основних дисциплін, але й життєвої стійкості. Школа, яка дає учням віру у себе. І, можливо, саме в цьому – її найбільша сила.

Марина АЛДОН