Соціальні тренди у малих містах: як змінюється життя закарпатської периферії

Якщо Ужгород попри війну розвивається і у місті вирує життя, то в малих містах ситуація трохи інша. Менше проводиться цікавих подій, менше відкривається бізнесу, навіть на вулицях менше людей. Та і… що приховувати… можливостей для самореалізації так само не так уже й багато. Але, незважаючи ні на що, життя в Хусті, Виноградові, Іршаві, Тячеві, Перечині, Рахові, Берегові та інших населених пунктах області триває… І там діють громадські простори, волонтерські осередки, починають працювати нові компанії, знаходяться люди, які роблять щось корисне для суспільства.

Тож що відбувається у малих містах області і як змінюється життя населення? Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Хтось виїжджає, хтось повертається

Зараз чимало краян виїхали за кордон і там облаштовують нове життя, але є й такі, хто навпаки – повернувся, аби зробити кращим життя оточуючих.

Інна з Хуста три роки мешкала у Празі, а зараз у рідному місті працює над створенням молодіжного хабу.

«У нас чимало школярів не знають, чим зайнятися у вільний час. Звісно, вони завантажені навчанням, але потрібен і відпочинок, – каже «Карпатському об’єктиву» дівчина. – Має бути щось і особисте, для душі. Передусім маю на увазі творчі проєкти. Молодь має відчувати підтримку, бути задіяною у житті громади. Звісно, зараз підлітки не уявляють свого життя без цифрових технологій, тож ми будемо працювати саме з ними. Достатньо мати телефон. Це буде створення пісень з допомогою спеціальних програм, різна 3D візуалізація, мультиплікація, дизайн та багато іншого. Буду піднімати теми медіаграмотності та фактчекінгу, у нас будуть лекції про урбаністику і екологію. Такі уроки вже почала проводити, зокрема, для пенсіонерів».

Наразі хустянка працює над темою фото та відео монтажу з молоддю.

«Усі люблять виставляти у соцмережах гарні студійні світлини, але не у всіх є гроші, аби заплатити професійному фотографу. Зараз можна звичайне селфі перетворити на знімок не гірший за той, що зробив у студії фахівець. Я вчу працювати з безкоштовними майданчиками і при цьому виявляти власну унікальність та креативність. Крім того, нині дуже популярним є блогерство. Та далеко не всі вміють створювати якісний контент. Я показую, що потрібно і що не можна робити, ми вчимося не лише знімати, але й перетворювати відео у сюжетну цікаву історію», – стверджує хустянка.

Проєкт у неї соціальний, грантовий, тож навчання проходить безкоштовно. Інна сподівається, що навчить своїх юних учнів бути затребуваними, втілювати в життя нестандартні ідеї і навіть заробляти на своїх знаннях.

Психологічна підтримка незахищених

Дарина з Тячева – поки студентка, але вже хоче бути корисною для інших. Вона створила центр психологічної підтримки для тих, хто не має можливості оплатити послуги відповідного фахівця.

«Для мене це – мрія життя, – зізнається закарпатка. – Зі шкільних років хотіла допомагати людям. На жаль, оренда приміщень із початком війни у нас стала дуже дорогою, а я працюю на громадських засадах, як волонтерка. Тож змушена приймати бажаючих у себе вдома. Вірю, що це – тимчасово. У перспективі хочу винайняти кабінет для роботи».

Найчастіше за допомогою до дівчини звертаються молоді сім’ї, у яких є непорозуміння та підлітки, які шукають своє призначення у житті.

«Я працюю і як коуч, і як психолог, – стверджує вона. Якщо, наприклад, прийшла дівчина, яка не може вийти із токсичних стосунків, ми аналізуємо все її життя, передусім дитинство, взаємини між батьками, перший особистий любовний досвід та багато іншого. Є й таке, що вже жінка з 2-3 дітьми звертається через те, що чоловік зраджує, або б’є її. Загалом зради та зловживання алкоголем з боку партнера – найбільш поширена проблема. Що ж стосується молоді, то тут переважають пошуки себе. Тож доводиться працювати, як коуч. Випускники не можуть обрати професію, зрозуміти, куди йти вчитись. Іноді, але нечасто, є випадки непорозумінь з батьками чи друзями. Я стараюся допомогти всім. Сама ж постійно вдосконалююся, проходжу різні курси, тренінги. Навчаюся в університеті заочно, тож можу викраяти час на все. Між іншим, незабаром закінчую магістратуру і хочу вступати до аспірантури».

Підтримка ВПО

Соціальних викликів у нашому житті чимало. Не про всі говорять уголос, дещо замовчують чиновники, дещо не хочуть озвучувати навіть ті, хто має потребу у допомозі.

«Я на основній роботі задіяна добу, а потім дві – можу займатися іншими справами. Тож вільний час вирішила присвятити тим, хто до нас вимушено переїхав. На жаль, таких тепер чимало у кожному закарпатському місті та селі. Працюю разом із однодумцями, тож разом ми можемо зробити більше, ніж поодинці, – розповідає Вероніка Попович із Виноградова. – Я сама жила декілька років на чужині, у Німеччині, тож знаю, як непросто інтегруватися у нове життя. Працюємо з людьми із різних куточків нашого краю. Усе, що робимо – на добровільних засадах».

Як наголошує Вероніка, інколи внутрішньо переміщені розповідають такі історії, після яких вона не може спати. Тож усвідомлюючи, через яке пекло пройшли люди, вона не може пройти повз їхні труднощі.

«Чиновники виділяють якісь кошти, якісь продуктові набори, чимось допомагають. Але їх не особливо цікавить, що в людини на серці. Декому просто треба виговоритися, а немає кому. Тож ми допомагаємо їм не тільки харчами та одягом, а вивчаємо кожну конкретну ситуацію. Зібрати необхідне нам допомагають через соцмережі такі ж небайдужі. Іноді треба знайти родині якісь старі меблі, бо людей пустили в хату пожити безкоштовно, а там голі стіни. Деколи необхідно допомогти з працевлаштуванням, із оформленням грошової допомоги, документів. Хтось потребує юридичної консультації, хтось – не може знайти собі сімейного лікаря. Одним словом, тішуся, що можу бути корисною для інших. Адже цей світ можуть врятувати тільки людяність і доброта», – впевнена вона.

Загалом наші краяни, незважаючи на війну та різні труднощі, дуже активні. Багато хто відкриває й інші соціальні проєкти, що стосуються інклюзії, освіти, медицини. Але про них – іншим разом.

Марина АЛДОН