Янголів та пасхальних кроликів Юлія Поп створює з вати

Закарпаття завжди славилося талановитими людьми, а особливо – майстринями, які вміють створювати красу з найпростіших речей. У кожному куточку краю можна знайти унікальні вироби ручної роботи: вишивку, різьблення, кераміку чи текстильні прикраси. Та останнім часом дедалі більше уваги привертає мистецтво створення іграшок із вати – легких, витончених і водночас напрочуд реалістичних. Саме такі роботи виготовляє мукачівка Юлія Поп – жінка, яка змогла поєднати кулінарію та творчість у своєму житті.

За фахом Юлія – кулінар, останні роки вдома займається випічкою на замовлення, створюючи святкові десерти для різних подій. Проте нещодавно вона відкрила для себе новий світ – світ ватяних іграшок. Серед її робіт – ніжні янголи та чарівні пасхальні кролики, які ніби ожили зі старовинних листівок. Що ж стало поштовхом до такого захоплення, як вона опанувала нову справу та чи складно працювати з таким, на перший погляд, простим матеріалом? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Кожен виріб має мати характер

Юлія зізнається, що її шлях у світ ватяних іграшок розпочався зовсім несподівано. Спершу це було просто зацікавлення, яке згодом переросло у справжню пристрасть.

«Я завжди любила щось створювати руками, – розповідає вона «Карпатському об’єктиву». – Випічка – це теж творчість, але мені хотілося спробувати щось інше. Одного разу я побачила в інтернеті старовинні ватяні іграшки, і вони мене просто зачарували. В них є якась особлива душевність, тепло. Я подумала: а чому б не спробувати?»

Перші кроки були невпевненими. Юлія переглядала відеоуроки, читала поради майстрів, експериментувала з формами та матеріалами. Вона стверджує, що навчання відбувалося методом спроб і помилок.

«Спочатку нічого не виходило так, як хотілося, – усміхається майстриня. – Вата розпадалася, форма не трималася, фарби лягали нерівно. Але я не здавалася. Мені було цікаво, і це мене підштовхувало рухатися далі».

З часом прийшло розуміння матеріалу. Виявилося, що вата – це не просто допоміжний елемент, а повноцінна основа для створення об’ємних фігур. Вона вимагає терпіння, акуратності та певної техніки роботи.

«Найважливіше – навчитися правильно формувати основу, – пояснює умілиця. – Потім уже йде просочення клеєм, сушіння, шліфування, фарбування. Це довгий процес, але саме в ньому і є вся магія».

Щодо матеріалів, то, за словами майстрині, вони досить доступні. Основою є звичайна вата, клей, фарби та лак. Додатково використовуються дрібні декоративні елементи: тканина, мереживо, намистини.

«Багато хто думає, що це дороге хобі, але це не так, – впевнена мукачівка. – Основні матеріали коштують недорого. Найбільша інвестиція – це час і терпіння. Якщо хочеш зробити гарну річ, треба бути готовим витратити не одну годину».

Жінка додає, що з часом почала більше уваги приділяти деталям. Саме вони, на її думку, роблять іграшку живою.

«Я люблю, коли в роботі є характер. Очі, посмішка, навіть поза – все це має значення. Іноді можу довго працювати над обличчям, поки не відчую, що воно «ожило», – переконує закарпатка.

Друга частина

Першою роботою Юлії став невеликий янгол. Саме з нього розпочалася її творча історія у цьому напрямку.

«Я добре пам’ятаю свою першу роботу, – згадує вона. – Це був простий янгол, без складних деталей. Але для мене він був особливим. Я зробила його з таким натхненням, що навіть зараз, коли дивлюся на нього, відчуваю ті ж емоції».

За словами майстрині, цей янгол став для неї символом початку. Хоча він був далекий від ідеалу, саме він дав поштовх до подальшого розвитку.

«Він був трохи кривенький, трохи незграбний, але дуже щирий, – стверджує умілиця. – Я його досі зберігаю».

З часом роботи ставали складнішими. З’явилися пасхальні кролики – ніжні, деталізовані, з маленькими аксесуарами в лапках. Деякі з них тримають кошики, інші – святкові паски чи писанки.

«Кролики – це моя особлива любов, – зізнається вона. – Вони дуже милі, і з ними можна експериментувати. Кожен має свій характер».

Щодо розмірів, то Юлія створює як зовсім маленькі фігурки, так і більші композиції.

«Найменша моя робота була приблизно 8 сантиметрів, – розповідає закарпатка. – Це був маленький янгол. А найбільша – близько 30 сантиметрів. Там уже більше деталей, більше часу на виготовлення».

Найцікавішою роботою майстриня вважає ту, де вдалося передати емоцію.

«Для мене важливо, щоб іграшка «говорила», – наголошує краянка. – Не просто аби стояла на полиці, а викликала почуття. Одна з моїх улюблених робіт – кролик із маленькою паскою. Він такий ніжний, що на нього хочеться дивитися знову і знову».

Окрім янголів та кроликів, Юлія пробує створювати й інші фігурки.

«Я експериментую, – запевняє вона. – Роблю різних персонажів, іноді навіть казкових. Хочеться розширювати свої можливості».

Натхнення майстриня черпає з усього, що її оточує.

«Мене надихає природа, свята, дитячі спогади. Інколи ідея може з’явитися просто під час прогулянки або після перегляду старих листівок. Дуже важливу роль відіграє і підтримка близьких. Коли рідні кажуть, що їм подобається, це дуже мотивує, – зізнається вона. – Тоді хочеться творити ще більше».

У планах майстрині – розвиватися та вдосконалювати свої навички.

«Я хочу навчитися ще краще передавати емоції, працювати з деталями. Можливо, створювати цілі композиції, п не лише окремі фігурки. Також останнім часом почала замислювася над тим, щоб ділитися своїм досвідом з іншими. Було б цікаво проводити якісь майстер-класи для дітей, – запевнила хустянка. – Мені здається, що це дуже гарний спосіб передати свої знання і надихнути інших».

Марина АЛДОН