Свої ляльки-мотанки хустянка називає оберегами

Вона не просто створює ляльки – вона намотує в них сенси, пам’ять і часточки власного серця. Хустянка Марія Кадар уже вісім років займається виготовленням ляльок-мотанок і впевнено називає їх оберегами. У кожній – настрій, символ і тепло долонь самої майстрині.

Тож чим цікаві мотанки? Чи важко створити таку ляльку? Скільки часу займає робота над виробом? Скільки найдовше доводилося працювати над мотанкою? Що надихає закарпатку? Яку роботу вважає найбільш цікавою? Про це та інше хустянка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Коли нитка веде за собою

Лялька-мотанка – не іграшка у звичному розумінні. У неї немає обличчя, але є характер. Вона «говорить» лише до того, хто вміє слухати. Саме так сприймає свої роботи Марія Кадар – економіст за фахом і майстриня за покликанням.

У будні жінка працює на одній із хустських фірм, має справу з цифрами, звітами й дедлайнами. А у вільний час бере до рук клаптики тканини, нитки, стрічки – і створює ляльок-мотанок. Це хобі з’явилося в її житті не раптово, а дуже природно.

Першою іскрою став міський осінній ярмарок у Хусті. Саме там Марія побачила мотанку, яка її зупинила. Не яскравістю – навпаки, стриманістю. Не складністю, а глибиною.

«Я пам’ятаю той момент дуже чітко. Серед шуму, людей, торгів – я раптом зупинилася біля одного столу. Там була лялька. Проста, але така тепла. Продавала мотанки жінка з Франківщини. Купила собі без вагань. Вона була у вишитій спідничці, повністю ручна робота, зроблена з великою любов’ю. Я тоді подумала: а чому б не спробувати зробити щось подібне самій? Вишивати вмію з дитинства, але з тканиною не працювала ніколи, лялькарством не займалася. Проте це була не просто іграшка, а оберіг, символ роду» – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» майстриня.

Повернувшись додому, Марія почала шукати інформацію про мотанки. Усьому навчалася самостійно – переглядала відео в інтернеті, читала дописи майстрів, експериментувала. Перша лялька була далекою від досконалості, але саме вона стала початком восьмирічного шляху.

«Я тоді навіть не знала всіх правил. Просто мотала, як відчувала. І зрозуміла: мені затишно в цьому процесі. Спокійно. Ніби повертаєшся до чогось дуже давнього, внутрішньо близького, рідного», – розповідає умілиця.

Чим же так приваблюють мотанки? Для Марії відповідь проста: вони не потребують поспіху.

«Ти не можеш зробити мотанку на швидку руку. Вона цього не приймає. Тут кожен рух має значення. Лялька-мотанка – це не просто виріб із тканини. Це давній символ, у якому поєдналися традиція, спокій і теплі думки. Її не шиють голкою і не вирізають ножицями під час основної роботи – ляльку намотують, звідси й назва. Починають із задуму. Важливо зрозуміти, для чого створюється мотанка: як оберіг для дому, подарунок чи просто для душі. Кажуть, що під час роботи слід бути в доброму настрої, адже лялька «вбирає» емоції. Основу роблять із клаптика натуральної тканини або скрученого полотна – це майбутнє тільце. Тканину щільно змотують нитками, формуючи голову та тулуб. Нитки не зав’язують вузлами, а закріплюють обережними намотуваннями. Обличчя мотанки залишається без рис. Замість очей і вуст намотують хрест – символ рівноваги, захисту та гармонії. Його створюють нитками, акуратно накладаючи їх по вертикалі та горизонталі. Або залишають взагалі без нічого, порожнім. Далі формують руки – з окремо скрученого шматка тканини, який прив’язують до тіла. Після цього настає найтворчіший етап – одягання ляльки. Для мотанки шиють або намотують сорочку, спідницю, фартушок, прикрашають стрічками, мереживом чи вишивкою. Кожен елемент має значення. Кольори, орнаменти, навіть напрямок намотування нитки – усе робиться усвідомлено. Ляльку не поспішають завершувати: іноді роботу відкладають, щоб повернутися з новими думками. Готову мотанку не «оживляють» і не називають іменем – вона залишається символом, а не іграшкою. Її ставлять у домі, дарують близьким або зберігають як пам’ять про момент, у якому вона була створена», – переконана майстриня.

Мотанка як процес і стан

Часто можна почути думку, що створити ляльку-мотанку нескладно: тканина, нитки, трохи фантазії. Насправді ж за зовнішньою простотою ховається чимало нюансів. І Марія Кадар добре про це знає.

«Передусім – це час. Над однією лялькою можу працювати від кількох годин до кількох днів. Усе залежить від задуму, складності одягу, наявності вишивки чи декоративних елементів. Якщо це проста мотанка – умовно за вечір можна впоратися. Але якщо я вишиваю сорочку, шию фартушок, додаю мереживо – тоді робота розтягується на дні», – пояснює вона.

Особливе місце у творчості Марії займає одяг ляльок. Вона не просто «одягає» мотанку – вона створює для неї образ. Вишивка виконується вручну, часто дрібна, майже ювелірна. Для фартухів використовує натуральні тканини, інколи – старі рушники або клаптики власних нарядів.

«Мені важливо, щоб одяг був не декоративний, а справжній. Щоб його можна було уявити на живій людині», – каже майстриня.

На запитання, чи важко створювати мотанки, Марія усміхається. Каже: фізично – ні, емоційно – інколи так.

«Буває, що не йде. Нитка плутається, тканина не лягає. Тоді я відкладаю роботу. Мотанка не любить напруги», – зізнається вона.

Найдовше, за словами майстрині, над однією лялькою вона працювала майже тиждень. Це була тематична мотанка з багатошаровим одягом, складною вишивкою та дрібними деталями.

«Я робила її вечорами після роботи. Не поспішала. Хотіла, щоб усе було саме так, як відчуваю», – пригадує Марія.

Натхнення майстриня знаходить у простих речах: старих фотографіях, народному одязі в музеї, розмовах зі старшими людьми. Часто ідея приходить несподівано.

«Іноді достатньо побачити узор чи почути пісню. І в голові вже є образ», – ділиться роздумами вона.

Серед усіх робіт Марія не любить виділяти «найкращу», але зізнається: найбільш цікаві для неї ті мотанки, які мають історію або створюються на замовлення з особливим змістом.

«Коли людина просить зробити оберіг – це завжди відповідальність. Ти вкладаєш не лише вміння, а й думки», – стверджує умілиця.

Для Марії Кадар мотанка – це більше, ніж хобі. Це спосіб відновлення після робочого дня, форма розмови з собою. Вона не прагне масового виробництва і не женеться за кількістю.

«Я роблю тоді, коли відчуваю потребу. Мотанка має народжуватися порухами серця», – підсумовує вона.

І, мабуть, саме тому її ляльки на вигляд є особливими. У кожній – намотаний час, увага і тепло рук.

Марина АЛДОН