Село Малий Раковець має власні звичаї і традиції вшанування пам'яті померлих

У кожному регіоні України, і навіть у населеному пункті Закарпаття є свої звичаї і традиції вшанування пам’яті рідних та близьких, які відійшли у кращі світи.

У селі Малий Раковець, що на Іршавщині (після адмінреформи село входить до Хустського району), вшанування пам’яті померлих включає традиційне відвідування могил, прибирання цвинтарів від чагарників, гілок з дерев, опалого листя, бур’янів, старої поминальної атрибутики, прикрашання гробів квітами та запалення свічок, лампадок, а також молитви за померлих. Це робиться з особливим акцентом двічі на рік – після Великодня та Покрів, престольного празника у селі.

1 листопада традиційно відбувається парастас на Худовиці. Це кладовище розташоване у центрі села. Тут також поховані два воїни, які загинули під час російсько-української війни, – Іван Огняник та Едуард Попович. На їхніх могилах майорять жовто-блакитні стяги України.

Цьогоріч День пам’яті померлих припав на суботу. Днина була тепла, погожа. Віддати шану померлим рідним та близьким, кумам, сватам, сусідам, цімборам прийшли не тільки малораківчани та вихідці із села, які проживають у різних куточках Закарпаття та України, а і приїхали із-за кордону, де працюють, щоб “вказати чисть мамці і нянькови, які вже спочили”. Кожен приніс квіти, в основному це були хризантеми різних кольорів – білі, бордові, жовті, писані, тарканисті – у горщиках чи зрізані, а також багато свічок та лампадок. Зауважу, що останніми роками штучні квіти та вінки ніхто не приносить.

Натомість приносять кандирь (канту) із пшеницею, зверху ставлять три курячі яйця або декілька волоських горіхів, запалюють свічку.

Парастас проводить отець Михаїл разом з сільськими дяками. Під час нього священник зачитує імена померлих, яких записали родичі. Декілька разів кадить центральний цвинтарний хрест, а один раз обходить територію вічного спокою і кадить його. Відтак церківник або хтось із чоловіків ходить між могилами і збирає гроші.

Після молебню зерно із кандирів висипають до мішків, яйця ставлять до великих плетених кошарок. Все це вважається пожертвою за парастас, її ділять між собою священник, церківник та дяки.

Люди одягаються у чистий та зручний одяг, відповідно до погоди та сезону. У всіх жінок голови прикриті хустками, в основному світлих тонів. Чорні пов’язують тільки ті, хто у траурі. Чоловіки без головних уборів.