Дівчина з Мукачева створює ляльок-монстрів із фільмів жахів

У багатьох із нас є хобі. Хтось займається у вільний час квітникарством, хтось колекціонує якісь речі, комусь же до душі рукоділля. Деколи захоплення з першого погляду можуть здаватися дивними. Утім… як кажуть, кожному своє.

Юлія Довганич із Мукачева завжди любила хорор. І це не могло не знайти відображення на її творчості. Лялькарка почала відтворювати героїв улюблених фільмів і навіть придумувати власних маленьких монстрів. Її іграшки і страшні, і милі водночас.

Більше про свої вироби та фантазії майстриня розповіла «Карпатському об’єктиву».

Завжди любила монстрів

Юлія з дитячих років гарно малювала і любила читати. Але сюжети її цікавили зовсім не ліричні.

«Коли була маленькою, мене виховував переважно дідусь. Батьки займалися зароблянням грошей, весь час були на роботі. А дід мене любив понад усе. Він придумував мені страшні казки. Засинала тільки з ним. Мене запалювало те відчуття переляку, тривоги, мені подобався приплив адреналіну. Іноді казочки складали ми навіть удвох. Згодом відкрила в собі хист до малювання і щоразу відображала не ліс чи квіти, а дивних істот, яких мама називала потворами. Батьки досі моє захоплення монстрами не поділяють, а от дід у захваті. Читати теж подобалося завжди, захоплювали фантастичні сюжети із елементами страху, щоб застигала кров», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» умілиця.

Щодо того, які фільми дивитись, Юлія теж робила акцент на хорорі.

«Хтось обожнює детективи, комусь до душі серіали, комусь комедії, а я «кайфую» від «страшилок». Улюблені – «Екзорцист», «Сяйво», «Техаська різанина бензопилою», «Воно», «Закляття», «Тихе місце», «Спадковість». Навіть сни мені нерідко сняться про Апокаліпсис. Чим людина наповнена – те вона і продукує на світ. Тому мої ляльки – відтворені персонажі багатьох «лякалок», – наголошує вона.

Власне лялькарством дівчина захопилася недавно, чотири роки тому.

«У мене є молодша сестра. Їй подарували на день народження ляльку. Вона їй не подобалася. Тож якось кажу Дарині: «Дай її мені, я її перетворю на щось неймовірне». Справді іграшка на вигляд була трохи потворною і в моїй уяві вималювалася чітка картина, як я її розмалюю, пошию для неї новий одяг і вона стане справжнісіньким Пеннівайсом (людина із гримом клоуна у фільмі «Воно»). Сестра одразу ж погодилась. І я почала трансформацію. Результат обох нас потішив. Дарина із радістю бавилась із новою забавкою, а мені спало на думку зайнятися власне переродженням ляльок, створенням яскравих персонажів із кіно. Я вміла і шити, і малювати, і мала хист до творчості. Але бракувало знань. Почала шукати в інтернеті, чи подібним хтось займається. Виявилося, що таких чимало. Є навіть майстрині в Україні. Із деким познайомилась у соцмережах консультувалася і вже невдовзі почала захоплено творити своїх перших улюблених «монстрів».

Знайомі радять піти до лікаря

Заготовки для виробів мукачівка купує на спеціальних сайтах, а далі вже фантазує над ними власними силами. Кожна лялька у неї у єдиному примірнику, унікальна.

«Більшість деталей: голови, руки, ноги, тіла можна придбати на сайтах для рукоділля. Якщо ж лялька особлива – замість ніг кістки, тоді прошу друга роздрукувати мені ці «частини тіла» на 3D принтері. Працюю переважно ночами, тоді найбільше натхнення. Образи переважно не придумую, а «даю життя» вже відомим героям фільмів. Але маю в доробку і абсолютно вигаданих монстрів. Загалом моя колекція включає більше двох сотень ляльок», – наголошує умілиця.

Створення ляльки – процес неймовірно затратний. Тому вироби Юля змушена продавати.

«По-перше. Моє хобі ніхто з оточення не схвалює. По-друге пробувала знайти клієнтів через соцмережі – це практично нереально. Український сегмент користувачів не просто засуджував те, що роблю, а блокував мене. Писали жахливі коментарі, мовляв, я одержима, маю покаятися, іти до церкви, до психіатрів, у божевільню… І чомусь ті ж люди залюбки дивляться хорор… Мені важко це зрозуміти. Тим не менше, немає такого виробу, який би не можна продати. Як кажуть, на кожен товар є свій покупець. У мене він закордонний. Реалізовую іграшки виключно через спеціальні сайти. Багатьом вони дійсно подобаються і за них готові віддати ту ціну, яку ставлю. Найбільше виробів придбали у Канаду, США, Німеччину, Аргентину, Францію та Нідерланди. Останнім часом зрозуміла, що навіть багатьом знайомим не потрібно знати, чим людина замається у вільний час. Крім порожніх балачок це нічого не дає. Такі люди не мотивують, не надихають, не підтримують, не купують. Тож я відгородилася від багатьох. Тільки одинці можуть зрозуміти, тож із ними й ділюся панами, думками, мріями, хвилюваннями», – зазначає закарпатка.

У середньому над однією лялькою Юлія працює до двох тижнів.

«Робота клопітка. Розпис, декор, шиття… Це – ляльки у техніці «реборн». Усе має мати реалістичний і в той же час містичний вигляд. У висоту мої іграшки 30-40 сантиметрів. Але справа не у величині, а в тому, що потрібно проробити, аби лялька «заграла», «ожила». Тішить, що серед моїх клієнтів уже з’явилися і постійні і вони просять зробити для них щось новеньке. Багато хто замовляв, для прикладу, «Вендзей». Ця дивна дівчина полонила серця прихильників у всьому світі. Я маю декілька її варіантів. Волосся роблю із натуральної вовни кози, кожну деталь одягу шию вручну. Виріб має бути акуратним та довговічним, аби радував «господарів» не один рік», – каже умілиця.

Хоч вироби мукачівки і для дорослих, дітям вони теж подобаються.

«Син моє клієнтки із Франції був у захваті від дівчинки Пеннівайс, яку я робила для його мами. Тож якось мені жінка написала, щоб зробила для нього якогось зубастика, бо вже спокою їй не дає. Після цього вона ще тричі замовляла для дитини монстриків. Між іншим, вампірів та зомбі взагалі багато хто просить виготовити для підлітків. Вони сприймають їх як казкових героїв, яких не варто боятися і підходять до питання «страшилок» набагато більш по-філософськи, ніж у нас багато дорослих», – зізнається майстриня.

На майбутнє у мукачівки є й деякі творчі плани.

«Індустрія кіно не стоїть на місці. Тож я теж мушу завжди бути у тренді. Важливо знати попит, вдосконалювати техніки та працювати над майстерністю. Хочу опанувати ще деякі нюанси, аби здешевити процес. Для прикладу, якщо ліпити іграшки з холодного фарфору, використовуючи при цьому молди, можна створювати теж непогані вироби. У цьому плані наразі вчуся. Загалом ідей багато. Головне, що знаю, що є люди, яким мої ляльки точно подобаються і які в захваті від того, що роблю!» – переконує Юлія Довганич.

Марина АЛДОН