Зачароване Закарпаття. Кідьош, Берегівщина

На Берегівщині є невеличке село Кідьош. Для пересічного українця його назва нічого не говорить, але закарпатці знають, що так називають Зміївку. Тож наша розповідь буде про це поселення.

Тут живе переважно угорськомовне населення, тому й назва села залишилася угорською. Герб Кідьоша умовно поділений на два поля. На верхньому зображений золотий лев, що стоїть на задніх лапах, а в передніх тримає меч і крокує по зеленому полю. У лівому верхньому кутку – сонце, а в правому – місяць. У нижній яскраво-червоній половині щита зображена змія, біля якої колос пшениці й гроно винограду.

Потічок чи укус змії

Існує думка, що назву село отримало від невеличкого потічка, який, наче тоненька змійка, вився полями й розмежовував землі власників, як своєрідний кордон. Але як би ми розповідали вам, шановні читачі, про село чи місто, не доповнивши свої слова легендою? Тож вона звучить так…

На місці Кідьоша в далекому минулому був скит, останній прихисток угорського короля Соломона, сина короля Андрія та дочки київського князя Ярослава Мудрого, Анастасії Ярославни…

Соломон збудував каплицю на невисокому пагорбі, оточеному природними перешкодами, урвищами та штучним ровом. Після поразки в останній битві він утік до наших країв і переховувався тут усе своє життя.

Названа дочка Соломона, Роза, яку він знайшов у лісі й виховував, як свою, часто гуляла околицями. Одного разу до неї непомітно підповзла змія і вкусила. Урятувати Розу не вдалося.

Перед загибеллю дівчини з нею познайомився вояк угорського війська. Він засватав її та пообіцяв одружитися, якщо повернеться живим. Коли ж наречений приїхав, вітчим показав лише свіжу могилу молодої красуні. Глибока скорбота охопила молодого лицаря. Він попросив у Соломона дозволу залишитися з ним, щоб не розлучатися з дорогою могилою. Той згодився, і вони стали жити вдвох. Але тяжке горе остаточно підірвало сили старого, і невдовзі він помер.

Витязь поховав діда біля могили коханої, а сам став пустельником. До нього почали сходитися інші люди. Спільними зусиллями вони звели церкву та монастир. А навколо постало село. Щоб зберегти пам’ять про цю подію, його назвали Зміївка, угорською Kígyós.

Сучасний Кідьош

У спадщину місцевим мешканцям, які, до речі, є переважно реформатами, залишилася церква, що колись була католицькою. Їй понад 700 років. Костел Івана Хрестителя виріс тут у XIV ст. на основі вже існуючої каплиці ХІІІ ст. Тоді ж святиня була оздоблена фресками. У головній наві частково збереглися фрескові розписи стін ХІV ст.: «Св. Катерина», «Молитва про чашу», «Явлення Христа Марії», які відкрили в 1911 році. Раніше вони були забілені, оскільки реформати не мають у своїх костелах жодних фресок, образів та скульптур святих.

Поруч села знаходиться пагорб – Керек, на якому у 2001 році встановлено білосніжний 12-метровий хрест. Місцеві вважають його найвищим у Європі й третім за висотою у світі. Біля підніжжя хреста вмонтовано капсулу із посланням прийдешнім поколінням.

Диво родини Сорків

Із першого погляду це звичайна собі родина. Але Тібор та Марія пережили скрутні часи й негаразди. Тому вирішили відвідувати католицькі служіння в церкві. Сусідка подарувала їм розп’яття, а Тібор виготовив до нього дерев’яний хрест. Повісили на стіну, і через тиждень сталося диво. 26 лютого 2004 року хрест покрився вологою. Жінка, яка раніше читала про мироточиві ікони, спочатку не повірила побаченому. Та потім з’ясувалося, що це дійсно миро. Відтоді хрест із розп’яттям постійно мироточить. Марія збирає його й роздає людям, бо їдуть до їхньої домівки з усіх усюд.

Підвали Шош

Хто завітає до Кідьоша й не потрапить до підвалів винороба Карла Шоша, той не відчує смак села та смак Берегівщини загалом.

Навколо поселення розкинулося близько 50 гектарів виноградників європейських столових сортів. Карл Шош є членом винного лицарського Ордену святого Венцела, тож виготовлення вина для нього одночасно і мистецтво, і честь, і стиль життя.

Та й загалом вино є невід’ємною частиною Берегівщини та Закарпаття, тому широка смакова палітра цього сонячного напою веселкою розфарбує відвідини цього милого і дружелюбного угорського села.

Софія ПЕКАРОВИЧ