Закарпатець створює прикраси з кісток

Іноді захоплення наших краян справді дивують. Вони виготовляють речі практично з того, що може здатися абсолютно непридатним… і не тільки для творчості.

Дмитро Попович із Хуста має дуже незвичне хобі – створює жіночі прикраси з кісток. Як йому спало на думку займатися виготовленням біжутерії? Чому підручним матеріалом обрав не камінь, дерево чи метал, а саме кістки? Що його надихає? Про це умілець розповів «Карпатському об’єктиву».

Усе заради дружини

Трохи моторошно уявити, що на шиї висить кулон із останків… Не людських, звісно, але все ж. Або що у волоссі приколка з хребта курки чи у вухах сережки із зубів корови. Та для пана Дмитра це цілком нормально.

«Колись я займався різьбярством, працював із деревом. Але тепер заробляю на хліб щоденний роботою з металом. Однак інструменти та й бажання щось вирізати залишилися. З кістками почав працювати тому, що їх можна дістати безкоштовно. Перший виріб зробив для дружини. Це був медальйон. Олі прикраса дуже сподобалася. Тож поступово зайнявся цією справою більш серйозно», – поділився думками з «Карпатським об’єктивом» умілець.

Загалом біжутерією Дмитро Попович захопився практично випадково.

«Колись батько зробив з дерева квітку у волосся для мами. Вона дуже її любила. А Оля не раз згадувала про це, мовляв, я б теж міг її чимось порадувати. Тож почав шукати ідеї в мережі. І натрапив на прикраси одного польського майстра, який працював з кістками. Це мене дуже захопило. Я сконтактував з ним, ми й досі спілкуємося. Він підказав усі тонкощі. Навіть тепер нерідко раджуся з ним. Тож вечорами в майстерні почав працювати над першою прикрасою. Робив усе таємно, щоб для дружини був сюрприз. І результат Олі страшенно сподобався. Донька теж оцінила й попросила для себе сережки. Згодом мама замовила також кулон, а сестра – гребінець. Потім пішло-поїхало. У вільний час уже 8 років поспіль займаюся виготовленням різноманітних прикрас. Маю в доробку десь 200 виробів. Не продаю їх, тільки дарую. Щоправда, не всім, а лише справжнім поціновувачам і рідним. Робота ж над прикрасами чимала», – зазначає хустянин.

Над одним виробом пан Дмитро працює декілька днів. Каже, що елементи маленькі, а все має бути акуратно.

«Це дуже філігранна справа, – розмірковує він. – Іноді й кілька тижнів точу, шліфую, а все одно виходить трохи не те, що хотілося б. Та й основну роботу маю, тому для свого хобі завжди викроюю вільну хвилинку переважно тоді, коли інші лягають спати. Але творчість мені дає неймовірний заряд енергії, мотивує і спонукає не зупинятися на досягнутому, йти далі, практикувати, розвиватися, створювати нові цікаві речі».

Хтось радіє квітам, а хтось – кісткам

Має деколи закарпатець дуже незвичні замовлення.

«Якось у сусідки помер пес. Вона знала, що я створюю вироби з кісток, от і прийшла до мене: попросила, аби я з лапи її Тобіка виготовив для неї кулон. Дуже плакала, бо свого пса обожнювала, він прожив із нею 15 років. Я не міг відмовити. Тепер вона каже, що частинка її улюбленця завжди з нею. Розумію: це звучить трохи неетично, але я зміг подарувати людині радість у хвилину відчаю. Тому вважаю, що мої зусилля не марні», – наголошує пан Дмитро.

Мав цікаве прохання чоловік і від власної доньки.

«Каміла в мене велика поціновувачка гусей. А моя мама завжди їх тримала. Тож мала донька улюблену гуску Олесю. Та птаха захворіла, і батько її зарізав. Тоді донька попросила зробити з її кісток для неї сережки. Не міг же я власній дитині відмовити. Хоча в основному працюю з нейтральним матеріалом, тобто з непотрібними нікому кісточками. Саме це вбачаю головною перевагою. Працюється без жодних емоцій, а кістки маю завжди безкоштовно. Їх, між іншим, деколи мені приносять навіть друзі. Хтось радіє квітам, а я, виходить, кісткам», – зізнається майстер.

Сюжети для оздоби матеріалу Дмитро Попович шукає в інтернеті.

«Сам поки що придумувати не вмію, але відтворити можу що завгодно. Маю вдома кольоровий принтер, тож картинки роздруковую і працюю за ними. Фурнітуру для прикрас замовляю на спеціальних сайтах. Тепер це не проблема. Люблю обирати квіткові орнаменти або ж силуети тварин. Матеріал же природний. Тож, відповідно, зображати треба частинки природи. Інструменти деякі мав, деякі докупив. Загалом мені подобається те, що я роблю. Це можливість подарувати іншим трохи радості. А її в житті не так уже й багато. Особливо в наш час», – переконаний чоловік.

Вироби з кісток майстер не вважає чимось новим, адже для творчості їх використовували ще в сиву давнину.

«Під час розкопок археологи у всьому світі завжди знаходили багато цікавих предметів, зроблених з кісток. Це були і побутові речі, і прикраси. З розвитком металургії та ювелірної справи виготовлення біжутерії з кісток відійшло на другий план. Проте все нове – це давно забуте старе. Колись вироби з кісток використовували навіть у різних духовних обрядах, скажімо, в африканських народів. Вони мали культове значення. Для мене ж це тільки елементи оздоби для жіноцтва», – зазначає умілець.

У перспективі пан Дмитро мріє ще навчитися створювати картини з кісток риби.

«У нас часто на столі риба. Я люблю рибалити. Але ці кісточки ми досі викидаємо. Для різьби вони непридатні, бо дуже тоненькі, легко ламаються. Оскільки ціную безвідходність, то шукаю ідеї, можливості. Знаю людей, які з кісток риби викладають цілі полотна. От саме цього й прагну навчитися сам. До речі, кістки легко піддаються фарбуванню, їх можна приклеювати. Просто перед роботою необхідно вимочити в оцтовому розчині, висушити, а до того проварити. Тоді вони стають придатними для роботи. Одним словом, буду пробувати, експериментувати і переконаний: усе в мене вийде», – стверджує пан Дмитро.

Марина АЛДОН