Хустянин створює з дерева ікони та картини

Добре, коли людина має своє хобі, але ще краще, коли хобі є роботою. Тоді кожна мить приносить задоволення – і моральне, і матеріальне.

Василь Гойнош із Хуста – тесляр. Працює з деревиною. Виготовляє з неї меблі, сходини, перила та багато іншого. А у вільний час займається різьбою – це унікальні картини, панно, ікони. Найбільше чоловікові до душі, як каже він сам, працювати над «святими образами». Вдячний долі, що зміг знайти себе у житті і втілювати в дійсність свої фантазії.

Більше про своє захоплення закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Із деревом працював змалку

Вдома у пана Василя весь підвал у будинку займає майстерня. Там безліч різного обладнання, дощок, готових виробів, фарб, лаків. Приміщення величезне. Майстер працює від ранку практично до ночі, бо зізнається, що не звик сидіти без діла.

«Коли замовлень мало, а зараз часи непрості, працюю над різьбою. Для цього накупив усілякого реманенту на чималу суму. Взагалі в житті я пішов стопами батька, а він був столяром. Але кому зараз потрібні дерев’яні вікна, коли світ перейшов на пластикові. Свого часу мріяв бути схожим на тата, закінчив лісотехнічний коледж, працював на приватному підприємстві, а зараз маю свій цех. Різьбярство ж – моя віддушина. Я постійно в роботі, бо, коли сиджу, щоразу то починає щось боліти, то стає нудно, то просто псується настрій. Коли ж зайнятий, з’являється запал, вирують позитивні емоції, кипить життя», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» майстер.

Працювати з деревиною Василь Гойнош почав із 12 років. І тоді не тільки допомагав батькові, але й вирізав із фанери годівниці.

«Я люблю птахів і годівниці роблю досі. У нас вдома є й папуги, й канарки, і навіть гусак, якого купив просто для задоволення, замість собаки. Але песиків та котиків не маємо, у сина алергія на шерсть. Тож майстрував диким пернатим хатинки років із 12-13. Це мене дуже захоплювало. Працював і з лобзиком, і випалював малим усілякі візерунки на дереві. Різьбярство взагалі опановував самотужки. Уже в дорослому віці шукав у інтернеті різні відео, аби поглиблювати знання або знайти відповіді на питання, які мене хвилювали. Крок за кроком мої вироби ставали все кращими і кращими. Звісно, мова не про місяць-два, а про роки. Загалом більш серйозно вирізати картини почав 5 років тому. Тоді не мав замовлень на меблі зовсім через карантини, була купа вільного часу… тож повністю віддався творчості. Вдячний рідним, що мене підтримують і пишаюся сином, що він і сам пробує себе у різьбярстві. Впевнений, якщо старатиметься, щось із нього вийде», – наголошує чоловік.

Пан Василь не хоче фотографуватися, переконує, що впізнаваність йому не потрібна, проте про своє хобі говорить охоче, а в його очах можна помітити вогники, адже він справді живе тим, що творить.

Найбільше подобається працювати над образом Діви Марії

У доробку хустянина – більше сотні творчих робіт. Каже, що виготовляє ікони переважно для приватних колекцій і для себе.

«У мене замовляють картини не тільки закарпатці, але й мешканці різних областей. Просили, наприклад, ікони серби, румуни, німці, угорці, панно замовляли з Чехії, Франції, Норвегії, Словенії. Зазвичай просять образи Христа, Божої Матері, усіляких святих покровителів або якісь філософські мотиви. Найбільше запам’ятав замовлення киянина. Він просив вирізати двох вовків – для себе та дружини. Картина в нього досі висить у спальні. Я ніколи раніше не працював у такому стилі, не мав досвіду вирізання тварин, але робота вийшла дуже гарною. Працював над нею два місяці, ніяк із ним не могли ескізи погодити. Проте в підсумку усі залишилися задоволеними», – каже умілець.

Наразі пану Василю подобається вигадувати фантастичних лісових персонажів і працювати у фантазійному напрямку. Такими картинами він мріє оздобити хол у будинку.

«Я мав на лісову тематику робіт 15. Проте потрібні були гроші і більшість продав. Зараз залишилися вдома всього дві. Тож працювати є над чим, – наголошує він. – Але ідей багато, тому впораюся. Намагаюся двічі не повторюватися і кожен витвір у мене оригінальний. Тепер мені цікаво вирізати вовків і ведмедів, дерева, лісових духів та усіляких мавок, усе, що пов’язано з карпатською тематикою».

Ікони у творчості закарпатця займають окрему нішу.

«Я довго не наважувався вирізати ікони, бо не вважав себе гідним цього. На мою думку, над подібними роботами мали б працювати монахи. Я ж – проста грішна людина. Тим не менше, мені подобається створювати образи. Люблю працювати над ликами Діви Марії. Саме з нею ікон маю найбільше. Самі малюнки знаходжу в мережі та вже потім працюю над перенесенням їх на дерево. Якщо починаю працювати вранці, до вечора можу завершити процес вирізання. Звісно, потім є ще й інші етапи, бо дерево, щоб воно довше зберігалося, треба ще й обробляти спеціальними розчинами, виріб шліфувати і проробляти усілякі маніпуляції», – стверджує умілець.

У кожен виріб Василь Гойнош вкладає не тільки весь свій талант, але й любов.

«Дерево – це жива матерія. Береш його до рук і воно гріє, а не холодить, як метал. Через нього передається настрій автора, його емоції, певні внутрішні вібрації. Тому я впевнений, що мої роботи людям – лише на благо, бо працюю я тільки у спокійному стані й під час творчого процесу завжди випромінюю тільки добро. Я обожнюю те, чим займаюся і кожна нова робота мене мотивує на створення нових. Із матеріалів використовую найчастіше сосну, дуб, грушу, яблуню, ліщину, липу. Проте загалом абсолютно немає різниці, яке дерево, головне – як людина з ним працює, на результат впливає виключно це. Хоча дуже добре для різьблення підходить липа. Вона має гарну однорідну структуру волокон, м’яка та легко ріжеться», – переконаний майстер.

У перспективі чоловік мріє про панно із закарпатським опришком та ікону для дружини.

«Я мрію створити картину про те, як Пинтя Велет із Криви стріляє у Хустський замок і руйнує його. Це легенда, але я марив нею з дитинства і уявляв цю картину. Маю малюнки, фотокопії полотен різних художників і за цими мотивами дуже хочеться вирізати щось своє. А щодо ікон, то для дружини хочу зробити образ святої Анни, її духовної хоронительки, бо жінку так само звати. Вона заслужила, дуже її кохаю! А от син просить у дитячу якихось казкових покемонів, які йому неймовірно імпонують. Він їх малює і обвішав тими малюночками всю стіну. А от брат замовив у мене ікону розіп’ятого Ісуса. Впевнений, все буде, усе виконаю. Здійсню неодмінно бажання кожного, потрібно просто трохи зачекати, бо все одразу зробити не встигаю», – зазначає Василь Гойнош.

Марина АЛДОН