Корнелія Кіш шиє звіросумки та звірорюкзаки

Закарпатки неймовірно винахідливі й творчі. Просто не вкладається в голову, які дива своїми руками здатні створювати наші краянки. Фантазія майстринь є просто безмежною і їхні вироби не можуть не зачарувати.

Корнелія Кіш із Ужгорода – господиня на всі руки. А ще – просто чарівниця. Її звіросумки та звіроранці для дітей вражають. Свого часу жінка зайнялася пошиттям незвичних текстильних виробів через безвихідь – не мала роботи, а дітей шкільного віку виховувала одна. Зараз її вироби із великим задоволенням купують навіть іноземці.

Тож чому свої вироби умілиця вирішила виготовляти в анімалістичному стилі? Що потрібно вміти для того, щоб пошити сумку? Які матеріали найкраще підійдуть? Про це та інше закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Рятівним промінчиком стала подруга

Кожній дитині перед початком навчального року хочеться мати новий ранець. А доньки пані Корнелії свого часу змушені були по 3-4 роки користуватися одним рюкзаком, бо в матері не було коштів на новий.

«Спеціальної освіти у мене немає. Я працювала колись у магазині, продавала продукти. Потім протягом певного часу взагалі була домогосподаркою. Але після трагічної смерті чоловіка, коли залишилась одна з неповнолітніми дітьми, почала інтенсивно шукати роботу. Знайти гідний заробіток не вдавалося. При цьому хронічно не вистачало коштів. Якось старша донька заявила мені, що не піде до школи, бо соромиться через те, що у неї старенький ранець. Я пішла з нею на ринок і за останні кошти придбала новий. Але її слова запали мені в душу на все життя. Цілу ніч проплакала, бо відчувала якусь безпорадність, безвихідь… а вранці поділилася хвилюваннями з подругою. Саме вона й стала моїм рятівним промінчиком», – зізналася «Карпатському об’єктиву» жінка.

Відтак після сумної сповіді життя пані Корнелії докорінно змінилося.

«Марію сильно зачепила моя історія. Вона сказала, що допоможе мені стати на ноги. Почала вчити тонкощам крою і пошиття. Невдовзі подарувала машинку. Її привезла мені з Німеччини. Казала, що хоча б хай шию необхідне донькам після роботи, а відтак можна й гроші почати заробляти. Я вирішила, що потрібно набиратися знань і досвіду. Закінчила курси. Вдень працювала в магазині, вночі прибирала в кав’ярні, а ночами шила. Потихеньку вироби ставали все кращими. Замовлення все одно брала простенькі, бо боялася конкурувати з досвідченими майстринями. При цьому не давала спокою історія з рюкзаком… Тож одного разу я вирішила пошити обом донькам нові ранці. На той час уже освоїла машинну вишивку, тож одній на кишеньці вишила лисичку, іншій – котика. Рюкзаки дітям дуже сподобалися, а ще більше – їхнім однокласникам. Це мене мотивувало, надихнуло і я вирішила, що буду спеціалізуватися на сумках», – запевнила умілиця.

Найбільше подобаються собаки

Зараз у доробку майстрині сотні ранців, різних сумочок, шоперів. Точна кількість не відома навіть їй самій.

«За багато років пошила стільки всього, що й не порахую зараз. Мені подобається творчо працювати. Мотиви в роботі завжди одні й ті ж – тваринні. Оздоблюю вироби вишитими елементами. За допомогою спеціальної програми будь-яку світлину можна перетворити на схему машинної вишивки. Вручну не вишиваю, бо це – дуже довго. Величина самих виробів може бути будь-якою. Але переважно вони не дуже малі й не надто великі. Висота ранців – 30- 35 сантиметрів. Тканину обираю цупку, іноді – для обтягування меблів або ж беру шкіру чи замінник. Часто поєдную різні матеріали. Роблю різні кишеньки як зовні, так і всередині. На моїх сумках може бути зображено будь-яку тваринку. Є навіть із птахами та з плазунами, із рибами та з комахами. Утім сама найбільше люблю вишивати собак. Але декому до душі кішечки, їжачки, коні, пегаси, кролики, мишки, ведмедики або ж екзотичні слони, тигри, жирафи, леви, пантери. Іноді доповнюю зображення квітами, листям, усілякими візерунками», – умілиця зізнається, що вишивати вручну взагалі не має терпіння, а от машинна вишивка для неї саме те, що дарує заспокоєння.

«Хтось каже, що вишиває серветки, рушники і при цьому відчуває умиротворення. Я не люблю таку ручну роботу. Пробувала, але нервую, коли щось іде не так. А от автоматизований процес, навпаки, розслабляє. Тут, очевидно, кожному своє. Я перфекціоністка і прагну, щоб мої вироби мали бездоганний вигляд. Напевно, саме через це серед замовниць усі роки мала іноземок. Особливо часто замовляли у мене сумочки чомусь італійки. Збувати допомагали доньки, які добре володіють англійською. Я соцмережами практично не користуюсь і в інтернеті хіба що переглядаю навчальні відео. А от молодь уміє рекламувати, продавати, використовувати різні маркетингові інструменти собі на благо», – наголошує жінка.

Анімалістичний стиль зацікавив ужгородку не випадково – вона завжди з великим теплом ставилася до тварин і опікувалася безпритульними.

«У нас завжди вдома були собаки і кішки. Я сама в житті чимало набідувалася. Тому нерідко допомагала прилаштовувати та підгодовувала покинутих домашніх улюбленців. Собі, на жаль, не завжди могла забрати. Напевно, саме така любов до братів наших менших і вплинула на мій стиль у роботі», – заявила вона.

У майбутньому майстриня планує почати шити сумки не тільки із зображенням тварин, але й у формі звірят.

«Я зараз тимчасово проживаю з молодшою донькою у Німеччині. Але колись неодмінно повернуся на Закарпаття. Вдома продовжуватиму займатися улюбленою справою. Маю вже чимало творчих планів на перспективу. Наприклад, шити наплічники у вигляді качечки, гусочки, метелика для маленьких діток дошкільного віку. Звісно, є й інші ідеї. Сподіваюся, зможу кожну з них втілити в життя», – запевнила Корнелія Кіш.

Марина АЛДОН