Юна співачка з Перечина стала призеркою 20 конкурсів

Каріна Василиха – багатогранна 12-річна дівчинка з Перечина. Талант, помножений на працелюбність, дав хороший результат. Глядачі зустрічають і проводжають юну співачку зі сцени гарячими оплесками. Вона не тільки співає, а й грає на піаніно, малює, донедавна займалася хокеєм на траві.

Активна учасниця культурно-масових заходів Перечинської територіальної громади. Наразі вже стала призеркою 20 різних конкурсів, у яких узяла участь очно та онлайн. На всеукраїнському рівні отримала чотири дипломи І премії, п’ять дипломів – ІІ премії, один – ІІІ премії. У міжнародних конкурсах шість разів здобувала перше місце, тричі – друге, один раз посіла третє.

Для читачів «Карпатського об’єктива» розповім про цю чудову, життєрадісну, активну, талановиту дівчинку з іконописною зовнішністю. Її руса коса нижче пояса – справжня окраса, яка додає шарму та неповторності.

Перед пологами в мами були переломи обох рук

Каріна з’явилася на світ 27 березня 2012 року в пологовому будинку Ужгорода. Мама народила донечку з гіпсом на руках. Напередодні Ірина впала у дворі будинку, внаслідок чого зазнала переломів.

– Це сталося 21 березня, надворі вже було тепло, – пригадує жінка. – Чоловік обрізав виноградну лозу, спочатку в дворі, а потім пішов у загородку. Я займалася хатніми справами. У сусідів загорілася літня кухня, приїхали пожежники, вогонь загасили, але невдовзі полум’я знову розгорілося. Рятувальники виконали свою роботу й поїхали. Я розхвилювалася. Пішла до хати попити води, коли виходила, випадково зачепилася за решітку для витирання взуття – і впала на руки та коліна. Доторкнулася до черева – нічого не боліло, переживала за дитинку. Встала, присіла на лавочку, мені стало погано. З іншої хати двору вийшла шовгориня. Покликала чоловіка та батька (свекра). Вони завели мене до хати. Прилягла. Не змогла дістати телефон з кишені штанів – зрозуміла, що треба їхати в лікарню. Там зробили знімок, наклали гіпс на обидві руки.

Увечері 26-го почалися перейми. Повезли мене в пологове до Ужгорода. Після другої ночі на світ з’явилася дівчинка. Мені було 27 років, і 27-го я народила першу дитинку – ось такий збіг. Годувати доню було дуже складно. Удома чоловік подавав її до грудей. Було важко, та завдяки Васі й допомозі його батьків пережила ці неприємності.

Карінка уважно слухала розповідь мами, співчуваючи їй через перенесені травми рук.

Дівчина виходила на сцену з гіпсом п’ять разів

Протягом цьогорічних різдвяно-новорічних свят Карінка виходила на сцену п’ять разів із гіпсом на руці. Під час шкільної перерви 5 грудня впала, унаслідок чого зламала променеву кістку лівої руки. Лікар поставив гіпсову пов’язку, яку носила понад місяць. Розповіла, як стався неприємний трафунок: «Наприкінці великої перерви я впала в класі й отримала перелом. Дуже переживала, бо я ж піаністка. Того ж дня в той же час учениця 5-го класу також упала і зламала руку. Просто в іншому класі. У Каті був складний перелом, потім у Мукачеві робили операцію. Викликали швидку, яка доставила нас до лікарні. Там зробили знімки, наклали гіпс. Рука боліла, я приймала знеболювальні, бабуся та мама допомагали одягнутися і роздягнутися».

Бабуся Надія хвалить онучку: «Вона у нас Овен: відповідальна, цілеспрямована, наполеглива».

Чому Каріна, а не Марія

Дівчину питаю, чи подобається їй її ім’я. «Так, подобається, і навіть дуже», – усміхається.

Ірина розповіла цікаву історію: «На УЗД на ранньому терміні вагітності я дізналася, що буде дівчинка. Колега на роботі, показуючи на мій живіт, цікавилася: «Як там Маруська?» Я не хотіла Марію. На нашій вулиці жила дівчинка Каріна. Це ім’я мені дуже сподобалося. Одного вечора обговорили це питання з чоловіком. «Каріна Василівна. Як тобі?» – спитала його. «Гарно звучить», – відповів. На цьому імені й зупинилися.

Від випадкового наспівування до чудових досягнень у вокалі

Карінка – здобувачка мистецької освіти Перечинської школи мистецтв. Як стала на мистецький шлях, розповіла мама:

– Ходила в садок «Теремок». Як була в старшій групі, із Дитячої музичної школи прийшла Надія Сергіївна, запропонувала дати Карінку на музику. Вона приходила за нею до садка, вела на урок, школа була поруч. Після заняття бабуся забирала Карінку додому. І так вона грає на піаніно сім років.

У музичній школі співала в хорі, згодом у ансамблі «Промінчик», яким керувала Любов Попович. Вона й помітила вокальні дані Карінки.

– У 2019 році під час звичайного шкільного дня я випадково почула, як одна з учениць школи фортепіанного відділу щось собі тихенько наспівує в коридорі. Це була Каріна, – пригадує Любов Іванівна. – Її голос одразу привернув мою увагу – природний тембр і мелодійність просто не могли залишитися непоміченими. Я запросила дівчинку до свого класу, щоб трохи розспівати. Те, що я почула, вразило мене: її голос був справжнім даром, який потребував лише правильного напрямку і розвитку.

Не гаючи часу, я зателефонувала батькам. На той момент вони навіть не здогадувалися, наскільки талановита їхня донька. Я запропонувала, щоб Карінка відвідувала додатковий предмет – вокал. Протягом двох років ми займалися раз на тиждень, але згодом стало зрозуміло, що цього замало для її потенціалу. Я запропонувала батькам зробити сольний спів другою спеціальністю. Вони підтримали цю ідею, і вже другий рік Каріна офіційно навчається на двох спеціальностях – фортепіано та сольний спів.

Сьогодні Каріна досягає значних успіхів. Її голос, який має широкий діапазон, дозволяє виконувати різноманітні твори, а в деяких піснях узяти й до третьої октави. Однак найбільш яскраво її талант розкривається в піснях, виконаних у народній манері, наприклад, «Веснянка», «Соловей» гурту Go_А, «Пташка» – пісня, яку виконує Софія Нерсесян, та інших. Саме цей стиль підкреслює унікальність її тембру та природну красу голосу. Звичайно, ми експериментуємо й добираємо різний репертуар для роботи.

Окрім сольного співу, Карінка є активною учасницею шкільного хору та вокального ансамблю «Промінчик», у якому співає другим голосом.

– На наших уроках ми багато працюємо над диханням, дикцією, артикуляцією, чистим інтонуванням, опануванням різних вокальних прийомів, розширенням діапазону та сценічною майстерністю. Це дуже важка праця, адже не все вдається одразу. Допомагає підтримка батьків, які роблять усе можливе, щоб їхня донечка всебічно розвивалася.

Наразі Каріночка навчається на другому базовому середньому підрівні, перебуває ще у творчому пошуку й вагається у виборі майбутньої професії. Вона розмірковує між тим, щоб стати ветеринаром і своєю пристрастю до співу. Але я впевнена, що любов до музики та неповторний талант з часом приведуть її до світу вокалу. Її голос – це справжній дар, який заслуговує на визнання та стане основою для великих досягнень у майбутньому, – розповіла вчителька вокалу Любов Попович про потенціал та перспективи своєї вихованки.

Як солістка Каріна вперше вийшла на сцену три роки тому, на День Перечина.

– Я вивчила «Весняночку». Мені дали мікрофон, зазвучала фонограма. Треба співати, а мікрофон не працює. Я ним потрусила, і він включився. Не розгубилася, – каже гордо.

Тоді родина та глядачі вперше почули її сольний спів. Цю пісню відправили на міжнародний онлайн-конкурс. Зайняла перше місце.

Потім співала «Думи». У її репертуарі «Сила роду», «Шлях до Перемоги», «Соловей». Слова пісень учить швидко, має добру пам’ять.

Мріє стати ветеринаром

Хороші успіхи має і в ліцеї, більшість оцінок – відмінні. Обрана помічником класного керівника Наталії Кость. Улюблені предмети – біологія і хімія. Хоче стати ветеринаром.

– Коли в Австралії сталися масштабні лісові пожежі, під час яких загинуло багато тварин, я подумала: «Бідні тваринки. Я хочу їх лікувати». Дуже люблю й жалію всіх тварин, як звірів, так і птахів. Коли чую або бачу, як деякі люди знущаються з них, мені стає боляче. Поранених голубів знаходила на дорозі, приносила додому, ми їх доглядали, годували, але коли вони не виживали, я дуже плакала, – ділиться емоціями.

Минулого року ми з другом гуляли в центрі міста, побачили маленького котика, він жалісно нявкав, я подумала, що він бездомний. Принесла додому і попросила батьків залишити його. Вони сказали, що, можливо, це чиєсь кошеня і його шукають. Ми розмістили оголошення у фейсбуці, і невдовзі зголосилася власниця. Прийшла і забрала. Добре, що ця історія з хорошим кінцем.

У нас дома є собака, кіт і папуга. Я їх доглядаю.

Навчаюся в 7-му класі, а шкільна програма на 12 років. Хочу поєднувати і спів, і ветеринарію. Два роки займалася хокеєм на траві. Ходила на малювання, у театральну студію. Залишила, бо не встигала. У школі мистецтв щодня маю по два уроки. Чесно кажучи, втомлююся і фізично, і морально, але те, чим займаюся, мені подобається. Тато подарував планшет, олівець, я скачала програму з інтернету, і тепер у вільний час малюю вдома.

Люблю, коли мене хвалять і роблять компліменти. Люба Іванівна ніколи не сварить. Вона каже: «Молодчинка, так тримати. Я тобою пишаюся, ти зробила все добре». Якщо щось не так, то заспокоює: «Нічого, наступного разу ми зробимо краще». І це додає впевненості, є хорошим стимулом співати і розвиватися. Мама й бабуся завжди присутні під час моїх виступів. Мама знімає відео, фотографує, потім удома показує татові та дідусю. Вони щиро радіють моїм успіхам. Це додає сил. Усі відео зберігаємо.

І на завершення скажу таке: на сцені Карінка завжди поводиться як справжня артистка, викладається сповна – чи співає в хорі, чи в ансамблі, чи сольно. Вдалий сценічний одяг допомагає розкрити образ.

Тетяна ГРИЦИЩУК