У Перечині відбувся мітинг-реквієм, приурочений третім роковинам повномасштабного вторгнення росії в Україну

Сьогодні у центральному скверику міста Перечин відбувся мітинг-реквієм з нагоди третіх роковин повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. У заході взяли участь керівники та працівники Перечинської міської ради та виконавчого комітету. Вшанувати пам’ять загиблих прийшли також працівники комунальник закладів територіальної громади, правоохоронних органів, суду, ветерани війни, згорьовані вдови та матері, рідні, небайдужі жителі населеного пункту.

24 лютого – День пам’яті про тисячі невинно вбитих, закатованих українців, які вже ніколи не побачать блакитного неба, не зустрінуть весну. Болюча і щемлива для кожного серця дата, яка залишиться назавжди не тільки в історії, але і в пам’яті кожного українця.

– 24 лютого… Довкола все змінилось:

Безхмарне небо небезпечним стало;

Воно забагряніло, димом вкрилось,

Життів людських багато так забрало.

Все поділилось на «до» і «після»,

Здається, втратило життя всі кольори,

І тільки «Ще не вмерла…» – невмируща пісня

Нам сповіщала: час настав для боротьби, – сумними поетичними рядками відтворила історію України ведуча, вона ж автор сценарію, директорка КЗ «Краєзнавчий музей міста Перечин» Оксана Вайда. Вона оголосила захід відритим.

Звучить Державний Гімн України. Приклавши руку до серця, присутні промовляють слова тексту національного символу – «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».

– Сьогодні три роки від дня, який змінив наше життя, долю нашої країни і кожного з нас, – наголосила Оксана Михайлівна. – 1096 днів від початку злочинного повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. Цей напад став кульмінацією загарбницької війни, яку москва розпочала проти України 11 років тому з окупації Криму. Нині Україна стримує російську збройну агресію завдяки зусиллям на військовому, дипломатичному, інформаційному фронтах. Ми вистояли наперекір всьому, наперекір всім скептикам цього світу. Серце нашої держави б’ється, наші воїни б’ються і стоять на варті нашого майбутнього.

Перечинський міський голова Іван Погоріляк у своєму виступі пригадав про той жахливий день, про добровольців, розповів, як громада прийняла внутрішньо переміщених осіб, як всі люди допомагали їм.

– Як і кожен з вас, я теж пригадую перший день війни із жахом, коли ми не знали, куди рухатися, що робити. А вже у той час у військкоматі десятки наших хлопців записувалися на війну. Пригадую, як на другий чи третій день війни Михайло Герич повернувся із закордону, із заробітків і разом із сином записався та пішов захищати нас. Таких прикладів було багато. Понад 700 молодих людей з нашої громади, взявши зброю до рук, стали на захист нашої держави. На жаль, 27 наших воїнів загинуло. Ще 15 мають статус безвісті зниклих, а двоє перебувають у полоні. Слава Героям, низький уклін батькам та рідним загиблих.

У той же час горджуся нашою громадою, що з першого дня війни ми активно долучилися до боротьби супроти ворога. Ми передали три поверхи терапевтичного відділення лікарні та Дитячо-юнацьку спортивну школу для формування 68-го батальйону Територіальної оборони. Ми допомагали їм у комплектації автомобільною технікою, амуніцією, медичними засобами. Перша рота батальйону вже в середині березня поїхала на фронт. А 12 квітня весь батальйон передислокувався в Донецьку область, потім визволяв Куп’янськ, відтак перебував у Сумській області на передових позиціях. На жаль, батальйон втратив 23 бійців.

Також горджуся і тим, що протягом трьох років війни ми з міського бюджету скерували на різні програми супротиву близько 60 мільйонів гривень. З перших днів війни наші люди приймали тисячі переселенців, працювали всі, починаючи від керівників закладів до технічних працівників. Ми передали всі комунальні заклади для прийому ВПО, зокрема, дитсадки, школи. Жителі громади приносили їжу, одяг та потрібні їм речі. Крім цього, від нашої громади ми передали війську 27 транспортних засобів, з них 7 автомобільних ТЗ купили за кошти працівників Перечинської міської ради, за що я вам особисто щиро вдячний.

Водночас ми повинні пам’ятати, що війна не закінчилася, бо багато хто вже втратив це відчуття. Війна переходить у інші напрямки та виміри. Найперше, це пропаганда. Ми бачимо, що рашистська машина працює так, щоб пересварити українців. Я впевнений, що ми достойно пройдемо післявоєнні роки і відбудуємо нашу державу, зробимо її економічно сильною та процвітаючою.

Хочу пригадати, що ми з перших днів війни релокували в нашу громаду декілька підприємств зі Сходу України. Це економіка. Це те, що дає нам, українцям, жити, це сплачені податки, з яких ми виплачуємо заробітну плату вчителям, лікарям та працівникам інших бюджетних установ. Головне – наші люди мають роботу і зарплату. Я впевнений, що після завершення війни воїни знайдуть у нашій громаді достойну роботу з достойною оплатою. Ми єдині, ми непереможні. Слава Збройним силам України! Слава Україні! – Іван Михайлович завершив свій виступ на оптимістичній ноті.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, хто віддав життя заради нас. Відтак люди запалили лампадки і поставили їх біля банерів із іменами Героїв.

Ведуча повідомила, що Верховна Рада України запровадила 24 лютого Національним днем молитви, який щорічно відзначатимуть у роковини початку повномасштабного вторгнення рф. «Кожен християнин, якому не байдужа доля України, щодня молиться про її мир та добробут. Об’єднуватися у такій молитві є вкрай важливо. Спільна молитва захистить Україну та тих, хто продовжує боротьбу на полю бою, стане свідченням духовного єднання українського народу та символом нашої віри у Перемогу», – додала Оксана Михайлівна.

Священнослужитель міста отець Андрій, настоятель храму Покрови Пресвятої Богородиці провів панахиду за загиблими Героями Перечинської територіальної громади.

Також у скверику демонструвалася інформаційна виставка від краєзнавчого музею «Україна. Війна в Європі».

Заходи, приурочені третім роковинам повномасштабного вторгнення, продовжилися запаленням свічок, лампадок та покладанням квітів на могилах загиблих захисників на міському та сільських кладовищах громади.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора