Скільки готові платити краяни колядникам

Зимові свята на Закарпатті – особливий період, коли хочеться радості і свята. Навіть в умовах війни багато-хто прагне створити довкола приємну та піднесену атмосферу. Ялинка, гірлянди, подарунки близьким… а ще – традиційна коляда. Вона лунає у на вулицях, у церквах і будинках людей майже місяць. Але за щедрування та духовну пісню господарі, як правило, віддячують гостям грошима.

Тож скільки саме цьогоріч готові платити наші земляки колядникам? Відповідь шукав «Карпатський об’єктив».

Для своїх – одні тарифи, для чужих – інші

Василь Ковач із Тячева каже, що в його родині є свої особливі традиції, які він ніколи не порушує уже багато років. На Святвечір, на його думку, до будинку перших треба впустити хлопців, аби весь рік фінансово велося і сім’я була здоровою. Навіть якщо ніхто не приходить колядувати, чоловік запрошує сусідських дітей і сам допомагає їм співати.

«Був один карантинний рік, коли ніяк не міг дочекатися «звіздарів». Так у нас називають хлопчиків, які із зіркою йдуть від хати до хати, розносячи благу звістку. Тоді я пішов до сусіда і привів додому його синів і ми колядували разом, бо діти ще маленькі і не дуже знали «Нова радість стала». Обом тоді дав по 20 гривень. Колядують у нас хлопчики на Святий вечір практично від обіду, а вже після заходу сонця починають навідуватися в гості дівчата. А загалом не впустити колядників у нас вважається ганьбою. Я родом із села і дотримуюся батьківських традицій. Навіть коли приходять ромські діти, даю їм хоча б по 5-10 гривень, але ніколи не виганяю з оселі. Загалом чужим у нас дають 50-100 гривень на цілу ватагу. Якщо мова про «бетлегамашів», тих, хто колядує з вертепом і ставить цілу імпровізовану виставу, то можна дати й 500. Є також колективи, які колядують для церковних потреб і всі зароблені кошти віддають на храм. У такому разі можна дати й тисячу, і більше», – розповідає чоловік «Карпатському об’єктиву».

Для родичів же в родині пана Василя свої тарифи.

«Хрещеникам, а їх у мене аж четверо та двоє у дружини, даємо по 100 доларів. Вони, як правило, колядують у нас на перший день Різдва. Або ж ми йдемо в гості і малеча співає вдома, а ми винагороджуємо. Загалом на колядах можна непогано заробити. Мій син торік наколядував більше 20 тисяч гривень. Я йому трохи доклав і ми купили новий ноутбук. Старшій доньці 17 років і вона вже студентка, але колядує разом із одногрупницями у Хусті, де вчиться. У минулому році вони ходили по магазинах, кав’ярнях і кожна з дівчат заробила в межах 50 тисяч гривень. Гроші, щоправда, віддали на доброчинність, збирали на операцію подрузі. А от молодша колядує тільки в межах родини. До чужих не хоче йти. Тим не менше, тисяч 12-15 має щороку», – наголошує закарпатець.

Традиції «стираються»

Марія Мотиль мешкає в Ужгороді. Наголошує, що вже давно в її квартирі колядників не було взагалі. Власні ж діти колядують тільки за родинним столом.

«Ми ходимо у скансен щороку на фестиваль колядок, аби діти пам’ятали про рідні звичаї. На жаль, традиції стираються і такого, як колись, аби колядники ходили від хати до хати, уже немає. Можливо, через війну. Людям не до святкувань. Торік у нас був із вертепом колектив, що складається із наших, місцевих та внутрішньо переміщених. Це – мої колеги по роботі. Я заплатила їм 2 тисячі гривень. Дуже гарні сценки із життя Ісуса ставили. А от дітки колядувати не приходять. Колись я жила в селі на Мукачівщині і там ці традиції збереглися досі. Як їдемо до батьків, мої доньки у них колядують. Але батько з мамою пенсіонери, дають їм по 100 гривень, бо більше не можуть», – зізнається жінка.

Про брак колядників говорить і Вероніка Попович із Виноградова

«Впродовж останніх років усе сильно змінилося. Хтось каже, що зараз у нас дві дати Різдва і люди не можуть визначитися, яку саме для себе обрати, яка більш правильна. Але ж ні. Я з родини етнічних угорців, проте з дитинства пригадую, як ми святкували аж двічі. Один раз – для себе, другий – для родичів по лінії мами. Колись я й сама ходила колядувати. Хтось нам давав гроші, а хтось – взагалі печиво чи цукерки. Зараз «благу звістку» не приносять навіть діти. У хаті 1-2 колядники за вечір. Традиції, очевидно трансформуються і свята стають більш родинними, тобто для більш вузького кола. Але на вулицях міста все одно лине коляда починаючи майже від свята Миколи закінчуючи серединою січня. Якщо хтось із колядників завітає, даватиму кожному по 100 гривень. Сама дітей поки що не маю, але якби мала, колядок би їх навчала точно. Хоча не впевнена, що відпускала б малечу у сутінках серед ночі ходити по людях. Зараз світ такий, що ще й пограбувати можуть», – переконує вона.

Не впускають до будинку

18-річний Іван Тодавчич із Хуста із маленького ходить із друзями колядувати по всьому місту. У дитинстві, зізнається, люди до колядників ставились більш гостинно, ніж зараз.

«Колядувати ходив із років 5. Спочатку з батьком. Потім – із двома друзями. Сестра, молодша за мене на 2 роки, колядувати не хотіла майже ніколи. І це – її право. У мене ж було й таке, що міг собі на телефон заробити, на планшет, на іграшки чи одяг. Зараз, на жаль, важкі часи у всіх. Немає грошей не тільки у пенсіонерів, але й у працюючого населення. Видатки у кожного великі, прибутки ж у більшості малі. Тому не ставлю собі за мету збагатитися, заробити. Просто роблю те, до чого звик. Для мене Різдво – це особливий період у житті. Разом із друзями ще 6 років тому ми сформували незмінний колектив. Нас семеро. Усі граємо на різних інструментах, закінчили музичну школу. У кожного у вертепі своя роль. Маємо костюми, запал і бажання дарувати іншим настрій. Щороку у нас новий репертуар і новий сценарій», – каже юнак.

Утім, за його словами, зараз далеко не всі краяни впускають у оселю «бетлегемашів».

«Ми ходимо одним і тим же маршрутом до одних і тих же людей. Обходимо практично половину міста за декілька днів. Стареньким, багатодітним родинам, малозабезпеченим готові колядувати взагалі безкоштовно. Та, на жаль, далеко не кожен відчиняє нам двері. Нам не потрібно захмарних грошей, ми просто хочемо нести у світ добру новину. У середньому нам дають 200 гривень. Хтось навіть 50, а хтось і 700-1000. Тому казати про якусь конкретну суму, яку можна «заробити», важко. Мої батьки колядникам дають по 50 гривень кожному. Не можу сказати, що двері під час свят не зачиняються, але 8-10 колядників буває завжди», – переконує Іван.

На думку хлопця, закарпатці стали більш замкнутими, а в малечі чомусь взагалі зникає бажання колядувати.

Тим не менше, свята наближаються і колядки у нашому краї лунатимуть… А от скільки коштів давати тим, хто завітає у гості з духовною піснею – вирішувати вже кожному ґазді чи ґаздині індивідуально.

Марина АЛДОН