«Нація, яка не пам'ятає, поховає себе» – меморіальний захід в Ужгороді

В Ужгороді традиційно вшанували пам’ять чоловіків, вивезених у 1944 році на так звані «маленькі роботи». Місцеві мешканці зібралися на меморіальний захід на кладовищі «Кальварія» біля пам’ятного знака, установленого Товариством угорської культури Закарпаття (КМКС).

Очільниця Ужгородського міського осередку ТУКЗ-КМКС, директорка Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко Юдіта Кулін наголосила: «На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не торкнулася ця трагедія. Тут кожен, хто тут був угорцем і назвав себе угорцем, – частина цієї трагедії. Тому зрозуміло, що після зміни режиму перші пам’ятні знаки, установлені Товариством угорської культури Закарпаття по всій області, присвячувалися саме жертвам сталінізму. Якось я почула від історика, що спогади забуваються через сто років, точніше, через сто років помирають останні живі свідки, які ще можуть розповісти про певні події. Тому ці 8 десятиліть дуже важливі. Тобто, хоча 80 років – це багато, нині ще живі люди, які можуть розповісти про те, яким було життя до «трьох днів маленьких робіт» або тоді, коли вони чи хтось з їхніх рідних і знайомих повернувся додому. Бо хтось повернувся, а багато хто ні. Таким чином, нинішня подія стосується кожної родини».

Відкрила меморіальний захід заступниця директора ліцею з питань виховної роботи Діана Чизмар. Вона, зокрема, представила запрошених гостей, серед яких були консул Угорщини в Ужгороді Олександра Чизмадіа, голова Товариства угорських митців Закарпаття Агнеш Кулін, директор телеканалу «ТВ 21 Унґвар» Золтан Кулін. Після цього з нагоди Дня пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори, учні Ужгородського ліцею ім. Габора Дойко коротко згадали трагічні події 80-річної давнини і, цитуючи слова невідомого автора, проілюстрували силу бажання повернутися додому.

Як відомо, 21 травня 2012 року парламент Угорщини оголосив 25 листопада Днем ​​пам’яті угорських політв’язнів, яких насильно відправили в радянські табори. Мета відповідної постанови – гідно вшанувати пам’ять 800 тисяч співвітчизників, яких з осені 1944 року як полонених чи інтернованих насильно вивезли до Радянського Союзу на багаторічні примусові роботи, а також тих, кого вибудуваний після Другої світової війни комуністичний режим на основі безпідставних звинувачень відправив на 5–25 років у табори ГУЛАГу. Там вони, будучи позбавлені всіх прав, виконували примусові роботи в нелюдських умовах за тисячі кілометрів від батьківщини.

– Виростали цілі покоління, які не знали своєї історії, і це спотворювало їхній світогляд та ідентичність. Радянські керівники хотіли повністю стерти минуле, вони робили це свідомо, адже, як писав Ференц Келчеї, автор національного гімну: «Нація, яка не пам’ятає, поховає себе». На мою думку, важливо, що на це вшанування прийшло багато молоді. Зокрема з нашої родини на триденні «маленькі роботи» забрали мого прапрадіда. Історію треба знати і пам’ятати, щоб нічого подібного ніколи не повторилося, – зазначив 11-класник ліцею Габор Чизмар.

Від імені представників історичних церков за вічний спокій жертв репресій та тих, хто залишився вдома, молитву прочитав пастор, заступник єпископа, головний секретар управління Закарпатської реформатської церкви Янош Гейдер. Він зауважив, що знає про ті події не лише з книжок, адже його дід також потрапив до табору. А відтак процитував уривок зі спогадів пастора та послався на роман «Архіпелаг ГУЛАГ» письменника Олександра Солженіцина.

«Сьогодні ми вшановуємо пам’ять загиблих у таборах ГУЛАГу. Закарпатці пройшли чимало випробувань у минулому столітті. Наш угорський народ має колективну свідомість, завдяки якій зміг пережити все, завжди довіряючи та тримаючись Бога: вистояв після турецького поневолення, війни за незалежність. Зокрема ми, угорці Закарпаття, пережили позбавлення прав, намагання стерти нашу ідентичність. Але саме віра наших батьків, воля до боротьби, те, що вони ніколи не здавалися, а завжди боролися, усе ще додають сили цій жменьці закарпатців, яка знову і знову потрапляє в подібну ситуацію. Тепер, на моє переконання, дуже важливо згадати про них і набратися сил від їхньої віри та витримки», – наголосив пастор.

Відтак присутні поклали вінки та запалили свічки пам’яті, ушановуючи загиблих 80 років тому.

Вікторія Рего/Rehó Viktória/Kárpátalja hetilap