Грибний сезон на Закарпатті 2024 року: чи був щедрий на дари лісу

На календарі – середина листопада. Грибний сезон 2024 року доходить до фінішу, хоча правді бути: завзяті любителі тихого полювання ще знаходять лісові трофеї, зокрема білі та гливи. «Карпатський об’єктив» вирішив з’ясувати ситуацію щодо цьогорічного грибного сезону на Закарпатті. Яким він був: щедрим чи скупим? Яких грибів було багато, а яких мало? Чи задоволені уловами любителі тихого полювання? Чи вдалося їм заробити? Які ціни були на дари лісу?

Кореспондентка «Карпатського об’єктива» поділилася досвідом грибариня та проведеним експериментом, а також розпитала тих, хто ходив до лісу в пошуках грибів та покупців, любителів лісових смаколиків.

Стартували із сморчків та слив’янок

Грибний світ у лісах Закарпаття надзвичайно розмаїтий. Є гриби весняні, літні, осінні та зимові. Є такі, що ростуть тільки у певну пору року.

Цьогоріч весна видалася ранньою, отож і гриби у лісах на ринках області з’явилися значно раніше, як у попередні роки. 26 березня ужгородка Вікторія у соцмережі поділилася фото із першими лісовими трофеями, які вполював чоловік із дітьми. Сморчки знайшли у селі Стрипа, що на Ужгородщині. 27 березня біля хімфаку обласного центру пані Марія із села Вільшинки, що на Перечинщині, торгувала сморчками. За кілька днів сморчки продавало ще декілька вільшан та жінок із Кам’яницької Гути. Хоча ці гриби не користуються великим попитом серед покупців, як кажуть, на любителя, але ціни на них були – най ся не приказує: високі. Літрове відеречко одна жінка правила за сто гривень. «Грибів нема, тому так дорого», – пояснила. Згодом на торговицях з’явилися слив’янки з Березнянщини. За корзину, яка вміщувала грам 600, просили також сотню.

У травні з’явилися перші білі – юряники. Ці гриби ростуть невеликі, по один-два. Було мало. Грибарі знайшли їх на Іршавщині та Виноградівщині і радо поділилися світлинами у соцмережах, будоражучи інших користувачів.

Мій експеримент

У червні пішли літні гриби – білі, підосичники, підберезники. Першого дня літа я грибарила у лісі Перечина дві години і знайшла лише три білі. Вдома зважила – 280 грам. Почистила, половина коренів викинула, бо були червиві. 150 грам подрібнила, зварила і приготувала білі гриби у сметанному соусі. До них відварила макарони – смакота. Порахувала, поекспериментувала, що часу потрачено чимало, а улов слабкий, але емоцій багато. А позитивні емоції вартують дорого. До того ж ходьба та свіже повітря є корисними.

За тиждень знову додалася до лісу – назбирала грабових повне відро. Грибарила три години. Годину витратила на дорогу до лісу та з лісу. Вдома почистила, більшість коренів були червиві – викинула. Відварила, посмажила з цибулею, більші шапочки випекла в муці. Смакувала три дні.

Золоті лисички і дорогі квочки

Червень був щедрий на білі, лисички, підберезники. Ціни на ринках області дуже різнилися. Кілограм білих можна було придбати від 150 до 300 грн. Попитом користувалися лисички, хоча і ціни на них були високі – 200 грн. за кілограм. Хоча більшість продавців спродували свій крам корзинами. Жовті лисички накладали до пластикових корзин з великих плетених кошарок або відер. За 700 грам просили 200 грн. І люди купували, бо кажуть, що лисички – корисні і смачні. «Ачий золоті ваші лисички, що таку ціну ставите?» – емоційно запитав пан пенсійного віку жінку, яка торгувала грибами біля хімічного факультету. «Золоті», – сухо відповіла вона і додала: «Щоб їх назбирати, то треба добре находитися. Ці гриби збирало четверо, так що не обурюйтеся. Вас ніхто не заставляє купувати».

Голубінок, гірчиць (білих груздів) було мало. Торік грибів-їжаків у лісах Перечина було дуже багато, цього літа й осені їх не було.

На Перечинщині знавці місць квочок були щасливі, бо знаходили і по 5, і по 15 квочок за один похід. Цьогоріч я вперше знайшла здорову квочку, торік – уже червиву і стару. Вдома зважила – майже три кілограми. З невеликої частини зварила суп, а іншу віддала знайомим. Квочка – не мій гриб: має специфічний смак. Натомість на ринках Ужгорода квочки продавали досить дорого – невелику купку, якраз для супу, за 150 грн.

Осінні білі – на вагу золота

Довготривала аномальна спека влітку далася взнаки. Люди переживали, чи взагалі будуть осінні гриби. Після рясних дощів у вересні таки пішли. У перші дні осіннього сезону кілограм білих продавали від 350 до 500 грн. Згодом ціни трохи зменшилися, а потім знову підскочили. Продавці аргументували: грибів мало, тому і ціни захмарні. Цієї осені було дуже багато опеньок. Кілограм продавали від 100 до 150 грн.

Цієї осені було дуже багато червоних мухоморів. Такі красені, що годі було ними намилуватися. Відомо, що дехто збирає мухомори, сушить їх, продає та готує лікувальну настоянку, але таких людей у лісі я не зустрічала.

У вересні та жовтні я ходила по гриби у Перечині декілька разів. Бувало, що додому поверталася з двома-трьома грибами, а бувало, що і з повним відром та сумкою. Грибарів було багато, за кожним кущем, але кожен щось знаходив і з піднесеним настроєм повертався додому. Одного разу я назбирала підосичників кілограм шість. Лісові трофеї ледве донесла додому. Потім годин п’ять чистила, варила. Наступного дня робила запаси на зиму: сушила, маринувала, поставила у морозильну камеру.

Грибарила і в лісах рідного Малого Раківця, що на Іршавщині. Цього року назбирала два відра маслят. Дуже люблю ці гриби. Востаннє збирала їх три роки тому.

До лісу – по емоції

Розповім декілька грибних історій.

Двічі зустрічала у лісі жінку поважного віку. Пані Марія розповіла, що у свої 80 часто ходить до лісу: якщо знайде гриб, то щаслива, а якщо не знайде, то теж щаслива – бо подихає свіжим повітрям, помилується співом птахів, полюбується природою, зарядиться позитивними емоціями. «У молодості любила гриби, жили бідно, тож гриби не давали з голоду померти. А тепер вживаю їх зрідка. У піст готую поливку з сушених грибів. Головне, щоб на столі у Святвечір було декілька страв з грибів – така традиція панує у нашій сім’ї здавна. Її сповідують мої діти та онуки», – поділилася моя співрозмовниця.

Одного разу прибився до мене собака. Такий милий, кумедний. Протягом двох годин супроводжував мене лісом, хапав і гриз мою палицю. Інші грибарі сварили мене, що я взяла до лісу пса без повідку, боячись, що може вкусити. Коли я пояснювала, що пес не мій, а прибився до мене, то казали: «Не боїтеся, що може вкусити? Псови не можна вірувати».

Були роки, що і по 50 кг приносила з лісу грибів

46-річна Маруся із села Люта, що на Березнянщині, днями торгувала на ринку обласного центру маслятами, опеньками, гливами. Жінка розповіла, що грибарить з самого дитинства. Завдяки дарам лісу могла купити собі одяг, взуття, шкільне приладдя, зошити. Як вийшла заміж, за вторговані гроші будувала з чоловіком хату, ростила дітей, каже, що рік на рік не схожий на урожай грибів. «То був 2003 рік. Осінніх грибів було стільки, що я уже і не рада їм була. За один візит назбирувала по 50 кілограм. Несла з лісу в кошиках, великих сумках. Пам’ятаю, що часто падав дощ, було тепло, і гриби росли під кліпа ока. Від того грузу так боліли руки, плечі, що йойкалам як мала дитина. Я все життя була мала, худа, а тоді взагалі, як стеблинка. Мені було 25 років. Ті гриби здавали заготівельникам, сушили, маринували, возили на базар в Ужгород. Тоді файні гроші заробили. Потім був ще один такий рік, що много вродило грибів, але не пам’ятаю, чи то був 2008 чи 2010 рік. Багато грибів було у 2021 році. Жінки казали, що то до війни. На жаль, у лютому 22-го почалася велика війна. Цієї осені були гриби, але не так багато, та і сезон був коротким», – поділилася спогадами досвідчена грибарка.

Прикмети і повір’я

Якщо влітку мало білих груздів (гірчинь), то зима буде малосніжна і не сувора. Цього літа і восени груздів було дуже мало.

Якщо взимку мало снігу, то і грибів буде не густо. Прогноз справдився. Минулої зими снігу було небагато.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора