Людмила Кобаль «створює» людей… за допомогою ниток

Майстриня Людмила Кобаль зізнається, що їй цікаво в’язати нові образи і вдихати у свої іграшки життя. Її дивовижні роботи, створені за допомогою гачка та спиць, зачаровують і не можуть нікого залишити байдужим. Цікаво, що творчістю умілиця займається всього три роки.

Тож чому ужгородка захопилася в’язанням не одягу, не іграшкових тварин, а саме людей? З чого все почалося? Які в неї плани на перспективу? Про це та інше Людмила Кобаль розповіла «Карпатському об’єктиву».

Гаррі Поттер, Русалонька, ельфи та янголи

Раніше рукоділля не цікавило жінку взагалі. Але в один момент життя ніби перевернулося.

«Я лежала в лікарні. Мене прооперували, і я була дуже слабкою, почувалася розбитою, упала духом. Не мала ні до чого бажання. Почала переосмислювати життя і задумалась, який слід по собі залишу, коли мене не стане. Розговорилася про це з однією жінкою, сусідкою по палаті. Марія – майстриня, в’яже ляльок. Вона розповіла мені про мисткиню з Фінляндії Лізу Хейтанен, яка за допомогою спиць створює фігурки людей. Почала шукати інформацію про неї в інтернеті. Роботи цієї умілиці справді виявилися настільки цікавими й досконалими, що мене її творчість запалила. Ліза Хейтанен навіть вив’язала власну копію. У її доробку і тварини, і відомі особистості, і населення цілого села. Одним словом, мистецькі шедеври! Усе передає з фотографічною точністю, навіть деталі одягу. Звісно, мені до неї далеко, але ця ідея запала в мою душу», – зізналася «Карпатському об’єктиву» пані Людмила.

Відтак ужгородка почала цікавитися в’язанням, попросила нову знайому навчити її хоча б азів.

«Марія з Рахова, ніде не працює, бо там роботу знайти не просто. Тому живе з продажу своїх виробів. У неї все завжди виходило бездоганно. У мене ж не одразу. Та й опанувала я в’язання виключно для себе. Вироби ніколи не продаю, хіба що дарую. Звісно, в’язати за готовою схемою не так уже й важко, але коли її потрібно розробити самотужки, коли виріб доводиться по декілька разів переробляти, це зовсім інше. Але є загальні ази, зрозумівши які, труднощів у роботі можна уникнути. Мої вироби не в людський зріст, а невеликі. Над одним працюю приблизно місяць. Це ж не тільки саму людину, а ще й одяг для неї, усілякі аксесуари вив’язати треба. До того ж у мініатюрі. Висота ляльок – 30–50 сантиметрів. Першою моєю роботою була дівчинка на лижах. Хоч вона ще трохи примітивна, її дуже полюбила моя племінниця, і я віддала іграшку їй», – розповідає умілиця.

Тепер у доробку закарпатки майже сто різних в’язаних «людей».

«Колекція в мене не велика, бо це захоплення займає багато часу, а мені його завжди бракує. Я разом з чоловіком працюю на його фірмі й увесь день зайнята іншими справами. А у вихідні ще й кудись поїхати відпочити хочеться. Моєю улюбленою лялькою є Русалка, її плела за казковими мотивами. Маю ще Гаррі Поттера, ельфів, янголів. В’язала й цілком реальних дітей, за фотографією. Наприклад, для кума на день народження «створила» його дружину, таку звабливу, у купальнику. Але в комплекті до ляльки ще й три вечірні сукні, туфлі, сумочка, два капелюшки та кофтина й штани. Сміху тоді було! Але всі залишилися задоволені, і мої друзі мені вдячні за сюрприз», – ділиться пані Людмила.

Коли є натхнення, працює до глибокої ночі

Родина схвалює захоплення Людмили Кобаль, найближчі люди радіють, що вона має хобі, завдяки якому в неї знову загорілися очі.

«Після того як я вирішила, що буду в’язати людей, до мене ніби повернулося життя. Я почала швидко одужувати й була дуже натхненною. Хоч і нервувала, коли зіштовхувалася з труднощами. Але Марія мене завжди консультувала по телефону, тож кожного разу я знаходила рішення. Особлива подяка Дмитру, моєму чоловікові. Поки я ще була слабкою, він накупив мені різних спиць, гачків, ниток, аби тільки могла займатися тим, чим хочу. Діти також радіють за мене, і це дуже мотивує», – переконує жінка.

Натхнення, як стверджує закарпатка, вона черпає із самого життя.

«Мене надихають самі люди. Іду вулицею, спостерігаю за натовпом, і мені, наприклад, сподобається чиясь зачіска, чийсь одяг або усмішка. Я потім прагну все це відтворити. Загалом люблю людей. Від природи я дуже комунікабельна і терпіти не можу самотність. Коли в’яжу, також не усамітнююсь, а запрошую посидіти то доньку, то сусідку, аби не нудьгувати, поговорити, і тоді навіть не помічаю плин часу. Загалом ручна робота дуже позитивно впливає на нервову систему. Це може підтвердити кожна майстриня, яка займається хендмейдом», – запевняє вона.

Усередину ляльок закарпатка поміщає спеціальний каркас із дроту, аби вони могли приймати різні положення тіла, рухати руками та ногами. Зауважує, що ці вироби не для гри і зазвичай не для дітей, а дорослих.

«Я працюю не над дитячими іграшками. Є багато майстринь, які плетуть виключно для малят. Мої ж вироби передусім для себе або моїх друзів, родичів, знайомих, сусідів. Ляльки можуть бути з доволі пікантними деталями. Але є в колекції й іграшкові «діти», вони підходять як хлопчикам, так і дівчаткам різного віку», – запевняє вона.

На майбутнє в жінки чимало творчих планів, які вона сподівається якомога скоріше втілити в життя.

«Звісно, хотілося б досягти в роботі такого рівня, як Ліза Хейтанен. Але до неї мені справді далеко, я реально оцінюю свої сили. Утім маю й більш реалістичні задуми, працюю над ними. Зокрема вчуся шити, аби деяких «людей» одягати не у в’язаний, а шитий одяг. Особливо приваблюють мене різні курточки, пуховики, шубки, взуття. Також маю у планах колись побувати у Фінляндії й побачити на власні очі роботи відомої дизайнерки, яка надихнула мене зайнятися рукоділлям», – зізнається Людмила Кобаль.

Марина АЛДОН