Файно, колоритно, смачно: в Ужгороді втретє провели культурно-мистецький проєкт «Жива спадщина»

У неділю, 6 жовтня, в Закарпатському музеї архітектури і побуту було людно. Сюди прийшли/приїхали гості, туристи, поціновувачі народного мистецтва та учасники культурно-мистецького проєкту «Жива спадщина», який КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» разом з музеєм проводив втретє. Цей день зафіксував стан збереження народної культури закарпатців і подарував незабутні враження, позитивні емоції. Відвідувачі занурилися у чарівну атмосферу старого села, ознайомилися із різноманітними проявами живої спадщини з усіх куточків Закарпаття, поспілкувалися з її носіями, насолодилися народною музикою, піснями і танцями, посмакували закарпатські страви та напої, спробували свої сили у різних майстер-класах, а також придбали вироби ручної роботи, які стануть чудовою згадкою про цей день.

До заходу долучилися територіальні громади, на теренах яких зареєстровані елементи нематеріальної культурної спадщини, внесені до національного та обласного переліків, а також ті, що готуються до такого кроку.

Біля садиби «Корчма» організатори оформили імпровізований концертний майданчик. «Сьогодні, як ніколи важливо пам’ятати про традиційну культуру. Адже це те коріння, яке об’єднує нас, українців, у єдине ціле та робить сильнішими. Саме культура цементує суспільство, прокладає невидимі містки між поколіннями і регіонами та проводить лінії поділу з чужими, – зауважила ведуча. – Проєкт «Жива спадщина» народився у 2022 році, у рік повномасштабного вторгнення росії на нашу землю. Боротьба за Україну, її незалежність та суверенітет триває й досі. Триває вона і за нашу ідентичність, адже це саме те, що прагне зруйнувати ворог. Тому варто пам’ятати: поки існує українська культура, існує Українська держава».

Під звуки метронома вшанували хвилиною мовчання всіх полеглих захисників України. Звучав Гімн України, присутні підспівували, тримаючи руку на серці. Захід мав і благодійну складову: були встановлені скриньки для донатів для воїнів нашої 128-ої бригади.

Співали, іграли, гули, фігльовали та різні обряди демонстрували

Концертна програма тривала три години. На півгодини заволодів увагою глядачів народний аматорський ансамбль пісні і танцю «Лісоруб» Великобичківського будинку культури, який очолює заслужений працівник культури України Володимир Шепета. Яскраві костюми, від яких неможливо було відвести погляд, музичні композиції у виконанні оркестру, пісні, зокрема і «Ой у лузі червона калина», які зачепили найпотаємніші струни серця, запальні танці учасників колективу засвідчили, що на Рахівщині живуть люди, які зберегли і примножують культуру пращурів. На знак вдячності люди гаряче аплодували.

Самобутній та неповторний аматорський ансамбль «Іршава» Іршавського міського будинку культури (керівник – заслужений працівник культури Надія Гудь) сипали дотепними фіґлями, співали, що аж Мукачево та Перечин чули, іграли (танцювали), що аж стіни замку здригалися.

Народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Лемківчанка» будинку культури Зарічева філії Центру культури і дозвілля Перечинської міськради (керівник – Любов Деяк) занурив глядачів у надзвичайно цікавий старовинний обряд вінкоплетин. Давня весільна традиція цього села внесена до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.

Виступали також аматорські фольклорні колективи з сіл Лисичево, Довге та Нанково, хореографічний колектив Бенянського БК. Народний аматорський вокальний ансамбль «Руменок» БК селища Середнє відтворив процес винобрання та виконав в’язанку словацьких пісень. Завдяки «Хижанським візерункам» Королівської селищної ради присутні побували на справжніх вечорницях. Румунські народні традиції в танцях продемонстрував хореографічний колектив «Апшіца» Нижньоапшанської школи мистецтв Солотвинської селищної ради. Красу чарівних гуцульських мелодій відтворив народний аматорський оркестр гуцульських інструментів БК с.Кваси Ясінянської селищної ради.

Гостили всім, що лиш було при теплій душі

На столах були різноманітні страви та напої. Господині презентували місцеві кулінарні шедеври: голубці, пікницю, солонину, шовдар, сир, бринзу, бонош, колачі, різні випічки та запіканки.

До Середнянської ТГ входить 15 населених пунктів. Ольга Ніколенко, директор Будинку культури села Худльово, розповіла кореспондентці «Карпатського об’єктива», що на «Живій спадщині» представили страви, напої, вишивки та традицію винозбирання.

– Середнянщина завжди славилася винозбиранням. Середнянський колектив «Руменок» показав традицію цього процесу, а ми представили різні старовинні страви, вишивки. Ось цим вишивкам понад 150 років. – показує. – Їх гаклювала бабка ще мого батька. Цьому ремеслу навчила і мене. Я і гаклюю, і вишиваю. Майстерність передала і своїй доньці. На нашому столі є котлети із свіжих грибів, гурка. На Закарпатті готують двояку гурку: з кров’ю і без, тобто з перемеленими внутрішніми органами. Її готували здебільшого для весілля. Із шкварок приготували не тільки бутерброди, а і пуцлики. Ми перейменували їх у гуцлики, бо пуцлики, самі знаєте з чим асоціюються і викликать сміх. До нагрубо помолотих шкварок додали муки, цибульки, часника і спекли такі котлети. Дуже смачні. А тут кострубанчики. Зварені крумплі в лупині товчуться, додається варена морква, яйце і потім печуться. Вони зато костубанчики, бо терта картопля торчить у боки. Мають вигляд костубатої людини. А це страва з домашнього сира з додаванням тинґиричаної муки. На м’ясній тарілці маємо сало, шовдар, пікницю. Пікницю готуємо так: набиваємо, вішаємо будити, відварюємо і запікаємо. До м’ясного – аджіка, огірки та помідори солені, квашені. Із випічки на десерт маємо фанки, кіфлики, закручуване дріждьове тісто з оріхами та лекваром.

Черна презентувала «кортячку»

Королівська громада презентувала страву, яка розвиває потяг до кохання. Завідувач музею-майстерні ткацтва села Черна Василь Івашко розповів: «Ми представили начанку, страву, яка внесена до реєстру нематеріальної культури і нові страви, які ми вивчили і дослідили і просуваємо їх. Це волоські голубці з волоськими горіхами і вперше представляємо хліб, який збагачений природнім мінералом – кремнієм. Начанка – від слова «начало». З нею народжуються, живуть і вмирають. Готують у трьох селах: Хижі, Черні та Новоселиці. Страва дуже корисна, смачна, калорійна. Готується на основі висушеної в печі кукурудзи молочно-спілого стану. Може бути буденна і святкова. До святкової входить більше інгредієнтів, загалом начанку готують з 25 компонентів. Вона порзна. Гусячу печінку замінюють курячою, бо тепер гусей мало. Це елітна, замкова страва, яку готували в Королівському замку і пригощали угорських королів та всю європейську знать, коли приїжджали туди для участі в балах, на полювання. Тепер на весілля подають як другу страву, коли свальба в розгарі. До свальбової начанки додають лікарські рослини, щоб гостям додати настрою, покращити здоров’я. Жартівливо називають її «кортячка», бо піднімає любовні почуття, додає сил», – сміється пан Василь.

На заході я зустріла багатьох людей з різних куточків Закарпаття, поспілкувалася з відвідувачами, зокрема, з внутрішньо переміщеними особами. Пані Людмилу привіз син на візку, бо має проблеми зі здоров’ям. Вони із Запорізької області. В Ужгороді проживають понад 2,5 роки. «Ми відкрили для себе Закарпаття: тут проживають щирі, добрі, гостинні люди. Я у захваті від ваших пісень, танців, страв. Людям, які зберегли народну культуру, шана і повага. Спробували банош, голубці, котлети, тістечка – все дуже смачне», – поділилася враженнями жінка.

Ми всі сподіваємося, що наступного року «Жива спадщина» пройде під мирним небом, наші захисники повернуться до своїх сімей, рідних.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора