Випускники шкіл більше не отримають медалі? Що думають краяни

Днями Верховній Раді заявили, що вирішили відмовитися від виготовлення випускникам шкіл золотих та срібних медалей за державні кошти. Комітет з питань освіти, науки та інновацій визнав недоцільним фінансування виготовлення нагород учням із бюджетних грошей.

Ця заява викликала неймовірно бурхливі обговорення серед закарпатців. Одні вважають медалі пережитками «радянщини», інші переконують, що вони є мотивацією для школярів краще вчитися. Більше про нововведення та що з цього приводу кажуть вчителі, батьки і самі випускники – у матеріалі «Карпатського об’єктива».

Медалей більше не буде

До кінця навчального року медалі урядовці вирішили скасувати. Пояснюють рішення браком коштів, мовляв, держава не зобов’язана фінансувати виготовлення відзнак для випускників шкіл, адже протягом багатьох років на це витрачали значні кошти.

Також у комітеті з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України вважають, що нагородження учнів медалями є повноваженням шкіл, тож якщо там захочуть, хай виготовляють якісь власні відзнаки, залучаючи для цього меценатів.

За словами нардепки Наталії Піпи, золоті та срібні медалі «не надають жодних переваг для вступу до вищих навчальних закладів і виконують лише функцію морального заохочення для учнів та їхніх батьків». Крім того, секретарка освітнього комітету переконана, що подання на медалі створює додаткову бюрократичну роботу в школах.

Загалом медалі планують припинити виготовляти за державний рахунок уже найближчим часом. Кажуть, що Закон України «Про повну загальну середню освіту», незважаючи ні на що, передбачає похвальні листи, грамоти та інші форми заохочення. А отже – медалей більше не буде… бо на їхнє виготовлення йдуть мільйони…

Чи справді такі дорогі відзнаки?

За даними сайту Prozorro, Державне підприємство «Інфоресурс», що у попередні роки займалося виготовленням медалей, у 2022 році виготовило їх 20 600 (15 900 золотих і 4 700 срібних) на 1 771 050 гривень, а торік 21 300 (16 700 золотих і 4 600 срібних) на суму 1 868 950 гривень.

Загалом середня вартість однієї нагороди становила не так уже й багато! У 2023 році це було всього 87 гривень, у 2022 — 86, а у 2020 — 77. Тобто за три роки ціна зросла усього на 10 гривень. Насправді, порівняно з тотальним подорожчанням усіх товарів і послуг, комунальними тарифами, рівнем інфляції, курсом валют це – мізер!

Вчителі здивовані

Для більшості вчителів новина стала дивиною. Хоча багато хто стверджує, що власне медаль при вступі до університету, практично нічого не вирішувала й раніше.

«Вирішальним є не сама медаль, а знання. Результат НМТ при вступі до ВИШів, – каже викладач УжНУ Олександр Коваль. – Знаю випадки, коли медалі дітям «натягували», але потім результати тестування виявлялися провальними і батьки були в шоці. На мою думку, медаль є пережитком минулих часів. Як на мене, головним критерієм у всьому є власне знання. Хоча моя донька також закінчила школу на золоту медаль, зараз навчається в університеті і має підвищену стипендію. Гадаю, це також підтверджує її успішність у школі».

За словами викладача, змагання між учнями за медаль є постійним стресом.

«Думаю, дітям той стрес не потрібний, – додає він. – Іноді їм явно занижують оцінки, таким чином самостверджуючись. Тому знання та тест НМТ вважаю дійсно показниками рівня успішності випускника. Крім того, за 200 балів багато мерій у нашій області ще й вручають учням грошові сертифікати».

А от вчителька з Мукачева Ірина Добош вважає, що будь-яка відзнака для дитини є мотивацією.

«Навіть похвальна грамота для учня є вже свідченням того, що на успішність звернули увагу. Зараз і так далеко не всі мають бажання вчитися. Школярів важко мотивувати. Їм додавати стимулів потрібно, а не віднімати ті, що вже були роками. Дітей, які прагнуть гарно вчитися, треба підтримувати! І не тільки добрим словом! Заохочувати їх необхідно навіть різними преміями, грошовими винагородами. Інакше будемо мати втрачене покоління», – ділиться вона думками з «Карпатським об’єктивом».

Педагогиня переконана, що медалі відміняти не варто, бо вони є нагородою за роки сумлінного навчання.

«Не можна вирівнювати результативність всіх без винятку учнів. Хтось 11 років байдикував, а хтось – наполегливо вчився, відмовлявся від прогулянок, друзів, розваг… Якщо на медаль державі не вистачає коштів, то як їх будуть виділяти на обіцяні гранти, які рекламують для студентів? Гадаю, на початковому етапі дороги в доросле життя випускників потрібно якомога краще стимулювати, аби вони обирали українські ВУЗи, а не виїжджали за кордон, аби потім до влади та на керівні посади приходили дійсно освічені розумні, а не випадкові люди, адже від нинішніх учнів залежить, якою буде держава через 10-20 років», – наголошує вона.

Що кажуть батьки?

Марія Фегер із Виноградова має доньку школярку і сина-студента. Вона переконана, що медаль для дитини важлива.

«Коли Іван закінчив школу на золоту медаль, для Беати це було дуже великим стимулом вчитися, аби бути не гіршою за старшого брата. Вона мала на кого рівнятися. І зараз вчиться гарно. Переконана, що заохочувати молодь необхідно, адже й так зараз діти з маленьких знають, що таке стрес, небезпека, війна… Необхідні хоч маленькі радощі! А медаль – це, як-не-як, привід для того, щоб собою пишатися в майбутньому. Сама, на жаль, такої відзнаки не маю, бо після 9 класу вирішила здобути фах кондитера… Але неймовірно пишаюся тим, що почесну шкільну нагороду син отримав», – запевняє жінка.

Олена Попович із Тячева навпаки вважає, що медаль у житті абсолютно нічого не вирішує.

«Медалі досі залишилися виключно у пострадянських країнах. У Європі такого немає! І що… ніхто не вчиться? Немає академіків і науковців? Пора трансформувати свідомість і нам усім! Сама школу закінчила із медаллю, але працюю на заводі у Чехії. Маю вищу освіту, та вдома за роботу отримувала копійки. Та й чи всі медалісти стають успішними в житті? Особисто мені «синдром відмінника» тільки заважав, бо завжди боялася помилитися і зважала на думку оточуючих. Своїх дітей вчитись не змушувала, вони не медалісти, але син має фірму у Празі, а донька працює адвокатом у Києві. Як на мене, обоє цілком успішні і без особливих шкільних відзнак!» – переконує закарпатка.

А що кажуть самі учні та випускники?

Іванна Сабадош закінчила з золотою медаллю школу у Хусті, зараз є студенткою УжНУ. Стверджує, що відсутність медалі не вплинула б на її успішність.

«Особисто для мене медаль не означає нічого. Це – нагорода для мами. Вона дуже хотіла, аби я її отримала. Я ж просто вчилась, бо мені було цікаво, бо подобався сам процес отримання нової інформації. Загалом для вступу до університету медаль нічого не варта, жодних бонусів не дає, але все ж бали зі шкільного атестату впливають на загальну картину. Тому добре, якщо вони високі. Але головним критерієм усе ж є результати мультипредметного тесту. Саме до нього учням потрібно готуватися найбільш ретельно. Не думаю, що якщо медалей не буде, хтось вчитиметься гірше», – впевнена студентка.

Дарина Курта з Іршавщини поки що школярка. Дівчинка вважає, що медаль усе ж є символічною нагородою за сумлінність.

«Скоріш за все, школу я відмінно не закінчу, але поважаю тих, хто гарно вчиться. Думаю, молодь потрібно підтримувати, заохочувати. Зараз і так мотивації небагато, адже студентами стають майже всі, хто бажає. Якщо випускник не проходить на державне замовлення, а батьки мають гроші, він спокійно може вчитися за контрактом. І це – не зовсім справедливо, бо є учні розумні, але з бідних родин. Їм же вища освіта «не світить». Тож хай би залишалася хоча б медаль!» – наголошує вона.

Як би там не було, а нинішнім учням шкіл медалі вже все одно не «світять». Хіба що учбові установи замовлятимуть їх самотужки або з допомогою батьків, або за підтримки добродійників. Чи вплине це на успішність… покаже тільки життя…

Марина АЛДОН